Ірина Мельниченко - Живі. Всупереч

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

© Геращенко В. О., 2021

© Мельниченко І. Г., 2021

© Depositphotos.com / mpaniti, kuco, Mactrunk, yacobchuk1, обкладинка, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2021

Ця оповідь – трагедія не лише нашої родини (особисто бабусі та її сестри – Любові Макарівни Геращенко та Антоніни Макарівни Деревської), але й маленький клаптик полотна історії всього народу України – могла бути втрачена навік. Хоч як ми любили бабусю, її щедрі сімейні застілля, галушки та крученики, розповіді, схожі на страшну казку, та все ж не спромоглися записати їх за життя. Лише коли її не стало, спохопилися: пішла від нас не просто рідна людина, а цілий світ, у який більше неможливо зазирнути та розгадати його. Пішла й забрала із собою стільки незвіданого: болю, радощів, пригод, волі до життя, сили, що вистачало на десятьох, простих життєвих мрій та смиренності, яких нам було не осягнути.

І лише за кілька тижнів, розбираючи бабусині речі, ми знайшли скарб. Не під деревом у саду і не в старій скрині – у звичайному столику коло ліжка. Кілька листочків, списаних її каліграфічним почерком із безпомилковою орфографією, на першому з яких було виведено «Моя біографія». Це виявився не звичайний щоденник турбот та переживань, а справжня історична довідка: багатий фактами логічний виклад подій у чіткій послідовності. На кількох сторінках нам відкрилась та частина історії, про яку ніхто з тих, котрі пережили її, не любить розповідати: занадто багато страху, занадто багато болю. Розкуркулення родини, виселення її на Далекий Схід, холод, голод, утрата найрідніших, вороги серед друзів та друзі серед ворогів – усе це оживало перед нашими очима.

Бабуся подбала про те, щоб пам’ять жила, навіть коли її самої не стане. А ми пообіцяли собі подбати, щоб ця пам’ять стала спільною. Бо не лише наша родина зіткнулась із цим – в Україні було знищено-розкуркулено 52 тисячі господарств так званої першої та 112 тисяч господарств другої категорії, сотні тисяч українців вивезли до Сибіру, позбавивши дому, надії та життя. А ті, що вижили й залишись там, вимушено втратили національну ідентичність.

Нашій родині пощастило (якщо вважати це щастям): дві сестри, Любов та Антоніна, повернулись додому, вийшли заміж та дали життя всім нам – великій кількості дітей та внуків. Про щасливі дні до , повні жаху та голоду дні під час та сповнені надії дні після перебування на Далекому Сході й оповідає ця книга. Сухі факти тут перекликаються з уривчатими спогадами, а десь навіть зі здогадками, але ми намагалися зробити все, щоб цей строкатий візерунок долі правдиво вписався в полотно української історії, доповнивши її, як багато інших історій до цього.

Кожна родина – це окрема історія. А сукупність цих родин-історій і є справжньою історією країни.

Родина Геращенків

Історія життя Деревської Любові Макарівни, яку вона написала власною рукою перед смертю

Деревський Макар Зіновійович

Зліва направо: Деревський Петро Макарович (син); Деревський Василь Макарович (син); Деревський Макар Зіновійович (батько); Деревська Антоніна Макарівна (дочка); Деревська Віра Ісаківна (мати); Деревська Любов Макарівна (дочка)

Облікова картка сім’ї Деревських

Архівна справа Деревських

Відомості про пересування сім’ї

Серпень 1929 року