Лоран Гунель - Інтуїція

Світло проникало крізь внутрішні венеційські жалюзі на напівпрочинених вікнах. Їх спустили навкоси й пластинки утворювали поламане віяло.

Ґленн Джексон заговорив перший своїм низьким глибоким голосом. Його колега стояв, схрестивши руки.

– Пропоную нашвидку зробити огляд ситуації для Тімоті Фішера. Пане Фішере, ви, звісно, чули про пожежу, яка зруйнувала вежу в Чикаго?

– Я щойно повернувся з-за кордону, але так, прочитав новини в літаку.

Він схвально кивнув.

– Можливо, вам також відомо, що напередодні згоріла будівля в Балтиморі.

– У статті про це теж писали.

– В обох випадках ідеться про підпали, зважаючи на все, ці два акти взаємопов’язані: вони вчинені одним злочинцем.

Він говорив, а його колега мовчав, втупившись у якусь цятку на столі поглядом, в якому парадоксально поєднувались жорсткість і тупість. Анна Саундерс дивилась на нас трохи напружено.

– Цю справу, – вів далі Ґленн Джексон, – веде ФБР, ми з Робертом перебуваємо на першій лінії. Маємо підстави вважати, що ці підпали можуть стати лише початком майбутньої серії, і перед нами велика проблема: розслідування подібних справ потребує часу, багато часу, бо розвалені будівлі сховали під тоннами уламків будь-які сліди злочинця і спосіб його дій, його почерк.

– Чи багато жертв?

– Про це дізнаємось тільки тоді, коли розберемо завали, – сказав Коллінз. – Власне, ризик наштовхнутись на засипані жертви значно сповільнює роботу. Ми ж не можемо просто послати туди бульдозери…

– Зважаючи на все, – додав Джексон, – підпалювач має зуб на самі вежі, а не на людей. Він заволодів аудіосистемою будівель і, перш ніж підпалити, поширив наказ про евакуацію та ввімкнув музику.

– Музику? Злочинець передає музику, перш ніж підпалити?

– Так.

– У цьому є щось хворобливе.

Коллінз стенув плечима.

– А… яку музику він вмикає? – запитав я.

Два агенти ФБР перезирнулися.

– Її не ідентифікували, але очевидці кажуть, що ця музика була… старомодна і тривожна.

– Довкола нас справді повно звихнутих, – зауважив я.

– Інакше ми були б безробітними, – якось відсторонено мовив Коллінз.

Ґленн Джексон усміхнувся. Анна Саундерс зміряла його підозріливим поглядом. Я відчував, що вона тримається насторожі.

– Чи було озвучено вимоги?

– Вони, цілком певно, будуть, – сказав Коллінз. – Мерзотник, який це зробив, вичікує, вочевидь для того, щоб підняти напругу й примножити домисли.

– Власне, – сказав Джексон, – щодо тиску, нам телефонував Баррі Кантор. Ви уявляєте, хто це такий?

– Авжеж.

Хіба його можна не знати? ЗМІ так і звивались коло цього помічника президента. Тридцять п’ять років, красень, більшої телегенічності годі й бажати, красномовний і доволі харизматичний. Він постійно з’являвся на екрані, пояснюючи політику Білого дому.

Можна було не погоджуватися з точкою зору, яку він захищав, але це був блискучий тип, якого всі поважали.

– Баррі Кантор повідомив про побажання президента: він хоче, щоб паралельно з розслідуванням…

– Зачекай хвилинку, – сказав Коллінз, витягнувши руку перед колегою, щоб його перервати.

І обернувся до мене з грізно насупленими бровами.

– Пане Фішере, – почав він своїм скрипучим голосом, – ми довіримо вам дуже конфіденційну інформацію. За звичних обставин ви стали б об’єктом спеціальної перевірки й пройшли б через певний протокол, перш ніж вам було б представлено цей проєкт. Невідкладність справи й прохання президента спонукають нас оминути цю процедуру. Однак попередньо нам усе-таки потрібно ваше зобов’язання, що все, що скажуть чи зроблять у цій кімнаті, звідси не вийде. Нічого з того, що ви почуєте тут, не повинно вийти назовні, незалежно від того, візьмете ви в ньому участь чи ні.

Я відчув певний тиск від його поведінки, хоча нічого в них не просив.

Усі погляди зійшлися на мені – суворий Коллінза, підбадьорливий Джексона і більш невизначений Анни Саундерс, в ньому, як здавалося, читалося занепокоєння, а водночас і надія.

Що мені було втрачати? У будь-якому разі моя зацікавленість досягла точки неповернення.

– Так, домовились.

Якусь мить Роберт Коллінз мовчки пильно дивився на мене, викликаючи неприємне відчуття перевірки даного мною слова, потім відхилився на спинку крісла.

– У цій справі, – продовжив Джексон, – президент серед найбільш зацікавлених осіб. З огляду на те, що нашій країні довелося пережити зовсім недавно, падіння веж, зрозуміло, має величезний емоційний вплив на населення. Тож президент хоче вирішити цю справу дуже швидко. Як ми вже казали, традиційний підхід тут не годиться, оскільки спершу треба все розчистити. Саме тому президент вирішив покласти на Анну Саундерс місію визначити наступну ціль злочинця і не допустити її руйнування. Визначити… властивими їй методами, і для цього потрібні ви, що вона сама вам пояснить.