Христина Лукащук: Жити сьогодні

Наступного дня все повторилося. Та цього разу він її нікуди не вів і не жбурляв, а припер до столу писком просто в миску з-під зупи й одним рухом задер спідницю. Але довго вовтузився з колготами, весь час згадуючи свою матір, і когось гаряче проклинав. Скориставшись з його заклопотаності, я хотіла було прошмигнути повз них до своєї кімнати. Та він розлютився ще дужче і велів мені стояти й не дихати, бо зробить зі мною те, що й з дівчиною.

Перспектива була не вельми приваблива. Я перестала дихати. Не знаю, скільки часу минуло, але коли я прийшла до тями і розплющила очі, то біля мене стояла мати і щось сердито казала батькові. Я почула лишень уривок фрази, яка закінчувалась словами, що якщо так далі піде, то вони будуть змушені віддати і мене. Батько пробував заперечити, мовляв, це ж наша дитина, та мати тільки люто на нього глипнула. Він замовк. Більше я не чула, аби він щось говорив.

Моє зомління трохи вплинула на няньку. Вони з хлопцем знову просто їли, дивилися телевізор і лускали насіння. Та за деякий час знову осміліли. Більше зі мною ніхто не церемонився і не велів не дихати. Щоб не впала, вони прив’язували мене до стільця й примушували дивитись, як вони те роблять. Він ніколи повністю не скидав штанів. Вони брижилися під коліньми, а коли він, закінчивши свій процес, а закінчувався він у нього так швидко, що я навіть не встигала знітитися, пробував кудись піти, то був схожий на пінгвіна, що вигріває між ногами своє яйце.

І навіть з цим можна було б змиритись, аж поки вони вирішили, що сидіти й дивитися – завелика для мене нагорода. Вони захотіли, щоб я брала участь у їхніх розвагах. Дів чина знехотя пробувала заперечити, мовляв, якщо мої предки взнають, то виженуть її, і де вона ще знайде таку роботу, щоб і наїстися можна було, і сексом побавитися. Та хлопець, розпалений чемерівкою, наказав їй нічого не боятися, бо він мужик і все бере на себе. Він посадив мене на стілець і розщепив ширінку.

Я ніколи досі не бачила чоловічої ширінки так близько. З такої куцої відстані на колись чорних штанях легко можна було розгледіти більші і менші сірі плями, до яких поприлипав бруд. Це було так близько, що, вдихнувши глибше, можна було почути глевкий нудотний запах сечі. Я боялась вдихати, але не дихати теж було страшно.

Раптом він рвучко, наче факір у цирку, крізь утворену розсунутою блискавкою шпарку витягнув зі ширінки щось, що я зблизька теж бачила вперше. Я не злякалась, хоч хлопець саме цього прагнув. Його пеніс був трохи більший за пеніс мого брата, якого я донедавна бачила без штанців мало не щодня. Від огиди я випросталась. Хлопець сприйняв мою штивність за параліч і, для годиться, потрусив іще трохи в мене перед очима своїм нікчемним причандаллям, який до того ж поширював бридкий запах немитого тіла. Заспокоївшись і з почуттям виконаного обов’язку, сховав його назад у штани.

– Ксе, вона до смерті налякана. Родичам нічого не скаже. Роздягни її і веди сюди.

Сам розсівся на канапі, розкинувши ноги. Дівчина слухняно, мов загіпнотизована, підійшла до мене. З виразу її перекошеного і зблідлого обличчя було видно, що їй це не до вподоби, проте вона покірно виконувала його накази. Вона мене роздягнула і поставила перед ним.

Той почервонів як буряк, очі налилися кров’ю. Він дивився на мене каламутними очима. Погляд його прикипів до низу мого живота. Потім знову вийняв свого звірка, якого я вже не боялась, і почав з ним загравати. Мені зробилося холодно і почав проймати дрібний дрож. Хлопець не відводив від мене очей. Щораз сильніше трусив звірком, здавалося, хоче його відірвати. Не перестаючи трусити і дивитися мені межи ноги, він сплюнув просто собі в кулак. Частина слини обірвалася на підборідді й висіла довгою білою ниткою. Він не витирав.

– Хочеш побавитися? – спитав у моїх ніг.

Раптом дівчина дала йому стусана і загрозливо скрикнула. Він перестав шкіритися, скривився, та більше до мене не чіплявся. За мить очі закотились, і він, здригнувшись усім тілом, повалився на підлогу. Важко дихаючи, він сховав своє спітніле обличчя в подушки – заснув. Його нікчемний звірок так і зостався звисати зі своєї нірки. Таким його й застали батьки. Більше ні дівчини, ні хлопця в нас не було.

Наступного дня по мене приїхала материна сестра – моя тітка.

Це виявилось ще гірше.

Перших два роки ще нічого. Вона вчасно мене годувала – з ложечки, мов малу дитину. Бо зміна опікунів не вплинула на моє рішення, на мій протест. Я чула, що брат цілком перестав розмовляти. Що його цькують. Цькують вихователі, цькують діти.