Мішель Уельбек - Платформа

Отже, колишній верстальник мило доживав своє життя педика, користуючись сексуальними послугами вродливих струнких і мускулястих хлопчиків-мулатів. Раз на рік він їздив до Франції відвідати родину та кількох друзів. «Сексуальне життя стало менш бурхливим, ніж я міг собі уявити», — розповідав він. У світ він виходив один-два рази на тиждень, не більше. Минуло вже шість років, як він оселився в Патаї. Велика кількість різноманітних і дешевих сексуальних пропозицій, як це не дивно, зменшила його бажання. Щоразу відвідуючи нічний клуб, він був упевнений, що без проблем зможе засадити і відсмоктати у вродливих хлопців, а ті, у свою чергу, вправно зможуть дати йому сексуальне задоволення. Будучи цілком переконаний у повному успіхові таких стосунків, він міг зосередитися на підготовці до кожного свого виходу у світ: він покидав помешкання нечасто, помірно користуючись своїми можливостями. У цю мить я зрозумів, що він вважає, начебто я знаходжусь у еротичній ейфорії від перших тижнів перебування на острові, і він бачить у мені гетеросексуальний варіант себе колишнього. Я не став його переконувати. Він поводився дуже мило, заплатив за пиво і дав мені різні адреси, де здавали у найом житло на довгий термін. Наостанок він сказав, що йому було дуже приємно поговорити з французом; більшість гомосексуалістів, які жили тут, були англійцями. У нього були непогані стосунки з ними, але час від часу йому хотілося поговорити рідною мовою. З невеликим франкомовним товариством, яке збиралося в ресторані «Моя оселя», він майже не підтримував зв’язків. Воно складалося переважно з посередніх обмежених гетеросексуалів, як то колишні мешканці колоній або військові. Якщо я збирався залишитися в Патаї, ми могли б сходити кудись разом, просто так, без сексу Він залишив мені номер свого мобільного телефона. Я записав його, заздалегідь знаючи, що ніколи йому не подзвоню. Він був симпатичний, ввічливий, ба, навіть, цікавий. Але мені більше не хотілося розпочинати жодних людських стосунків.

Я найняв кімнату на Наклуа Роуд, дещо у віддаленні від центру міста з його штовханиною. У моїй кімнаті був кондиціонер, холодильник, душ, ліжко і дещо з меблів. Квартплата становила три тисячі батів на місяць — трохи більше п’ятисот франків. Я переслав нову адресу до мого банку і написав лист-заяву про звільнення до Міністерства культури.

У цьому житті в мене залишалось мало справ. Я купив багато пачок паперу 21 х 29,7, щоб викласти на ньому різні моменти мого життя. Перед смертю всім людям варто зробити це. Дивно думати про всіх інших. Люди проживають своє життя, але жодного разу на папері не коментують його, не аналізують свої вчинки, не осуджують нічого. Схоже, що усі ці коментарі, аналізи й записи не буде кому читати, але, на мою думку, все ж таки зрештою це треба зробити.

Через півроку я все ще жив у квартирі по Наклуа Роуд. Я майже завершив свою роботу. Мені бракує Валері. Якщо, починаючи написання цих рядків, я сподівався зменшити почуття втрати чи навчитися жити з ним, то зараз я можу впевнено констатувати повний крах моїх сподівань: ще ніколи відсутність Валері не завдавала мені стільки болю.

На початку третього місяця перебування у Патаї я вирішив знову сходити до масажних салонів і нічних клубів. Сама ідея не дуже мене надихала, я боявся зазнати повного фіаско. Проте мені вдалося завестись та навіть відчути оргазм, але я більше жодного разу не відчув насолоди й задоволення. І не дівчата в цьому винні; вони, як і раніше, були дуже майстерними й лагідними. Але я немов би втратив усі відчуття. Принципово я продовжував ходити до салонів раз на тиждень; потім прийняв рішення припинити всі ці відвідування. Річ у тім, що там усе ж доводилось спілкуватись з іншими людьми. Навіть якщо я не вірив у можливість повернення собі радості задоволення, дівчина, однак, могла досягти оргазму, оскільки нечутливість мого члена дозволяла мені триматися годинами, якщо я не робив деякого зусилля, щоб припинити вправи. Я б міг зрештою знову забажати відчути задоволення. Це могло б стати для мене таким собі сенсом існування. Але я не прагнув мати більше жодної мети. Моє життя було спустошеним; усім серцем я хотів, щоб воно таким і залишалось. Якби я дозволив пристрасті заволодіти моїм розумом та тілом, їй на зміну відразу ж прийшов би біль утрати.

Моя розповідь добігає кінця. Все частіше більшу частину дня я проводжу у ліжку. Іноді вранці я вмикаю кондиціонер, а ввечері вимикаю його. І між цими двома подіями абсолютно нічого не відбувається. Я звик до постійного гудіння апарату, яке спочатку було для мене нестерпним. Я звик також і до спеки. Тепер мені було однаково.