Наталья Шаграй: Чорна бузина (СИ)

– Що він тобі сказав?

– Ця «добра» людина, порадила дізнатись у тебе, де ти провів минулий рік. Пристрасно натякаючи , що це має відношення до бізнесу.

– Це не має відношення до справ. Це особисте. – Він обхопив себе руками і виглядав таким пригніченим. – Я не хочу про це говорити. – Я піднялась, він підхопився слідом.

– Куди ти? – Від його паніки у мене вже поколювало в затилку.

– Я чай поставлю. Добре? – Він пройшов слідом за мною на кухню і сів за столик, спостерігаючи, як я наливаю воду, вмикаю чайник, дістаю чай, вибираю заспокійливу суміш. По кухні розливається запах меліси і ромашки. Я протягую одну йому чашку іншу собі.

– Що він від тебе хотів? – Задала я запитання.

– Не має значення. – Я простягнула руку і він розтиснув свої руки і взяв мою руку.

– І ти зовсім не хочеш про це говорити. – Здалась я, підійшла до нього і поцілувала його. Спочатку не було навіть ніякої реакції, я запустила руку в його волосся і навіть відчутно його смикнула і він розслабився відповів на мій поцілунок і посадив мене собі на коліна.

– Я скучила за тобою.

– І я скучив. Я сьогодні зустрічався з Атик-груп, побачив тебе і навіть забув, про що з ним розмовляв, а той провів тебе поглядом і сказав, що Ганна Василівна дуже красива жінка. Про нас здається всі знають. Пробач.

– За що пробач? Ти збираєшся мене покинути?

– Ні. – Він навіть смикнув мене за коси. – Ніколи. Я хочу бути з тобою. А ти? – Він заглянув мені в очі.

– І я хочу бути з тобою. – Мій телефон наполегливо дзвонив. Я застогнала від незадоволення , та телефон довелось взяти. Родина. Звичайно, тільки сім’я не заспокоїться поки з нею не поговориш.

– Мама. – Прошепотіла я Соломатіну і вийшла в кімнату за записником і цінною інформацією. Коли я повернулась в кухню, Соломатін сидів і крутив в руках кружку.

– Я ще дещо повинен зробити. Я поїду години на дві, а потім повернуся.

– Дім…

– Я швидко добре. – Він піднявся поцілував мене і пішов. Я чортихнулась вслід і набрала номер Ярослави.

– Ти мені потрібна. Терміново.

– Я в перукаря. Приїзди до «Сірої маски».

– Буду за 15 хвилин.

В невеличкому кафе, але з цілком пристойною кавою, я взяла собі чашку і сіла за крихітний столик і тут же підійшла Ярослава з новою зачіскою.

– Привіт! А тобі личить.

– Дякую. Підозрюю, якби не прозвучало слово, що я у перукаря, ти б не помітила.

– Ти ж знаєш, я маю тягу до вічної внутрішньої краси. Тому ти для мене завжди прекрасна.

– Ага. – Ярослава замовила собі кусочок торта з чаєм. І тут же запитала.

– І що в тебе трапилося?

– Не знаю поки що, та підозрюю якась фігня. Сьогодні до мене підійшов чоловік, який раніше був знайомий з Соломатіним і сказав, що мені потрібно поцікавитись де той провів минулий рік. Соломатін, коли його побачив дуже рознервувався і відповів, що то особисте і він не хоче про це говорити. Після чого Соломатін заявив, що йому потрібно поїхати години на дві. Як думаєш мені варто хвилюватись?

– Ну, більшість часу він провів за кордоном.

– Видно саме цікаве це те, що він там робив.

– Хочеш, що б я вияснила?

– Коли б ми з ним просто працювали , то відповіла б беззаперечно. А так не знаю. Але його те минуле, чомусь страшенно лякає.

– Підозрюєш, що він когось вбив?

– Ярослава і звідки в тебе стільки любові до людей?

– Від частого спілкування. Все від нього.

– Ладно. Не зважай. Ризикну, повірю, що справиться сам. А то починаю нагадувати параноїчку.

– Таємниці вони такі і зазвичай до добра не доводять.

– До добра зазвичай не доводить недовіра. І сварки. Розповідь одну згадала, як до бабки приходить жіночка і каже, що життя, не має так з чоловіком сваряться, чи не може бабка біді зарадити. А бабка принесла їй пляшечку і говорить, як тільки починаєш з чоловіком сваритись відразу набере води в рот, і не ковтай . Так жінка і зробила, чоловік свариться, а вона мовчить, він і замовк. Пройшов місяць. Ця жінка взяла пляшечку і понесла до бабки. Говорить, дякую вам, та ми більше не сваримося, візьміть це й чудовий засіб може кому, ще знадобиться. А бабка їй і каже. Там була просто вода з криниці.

– Мудра, не по рокам.

– Станеш тут совою - мудрою головою. Побігли тоді по домам. А то мій час як у Попелюшці кінця збігає. І чудовисько вернеться додому.

Все таки розмови з кращою подругою, йдуть на користь. От поговорила сама питання задала , сама і відповіла, зате, як на душі полегшало. Та додому я раніше Соломатіна не встигла, він сидів біля порогу.