Наталья Шаграй: Чорна бузина (СИ)

– Привіт! Я проїздив мимо і вирішив зайти. – Насторожено дивлячись на мене сказав він. Він виглядав похмурий, як тигр, якому не вдалося вполювати обід. І при вигляді такого щастя я тільки важко зітхнула.

– Привіт! Заходь. – Посторонилась я, пропускаючи його в дім. Якийсь час ми мовчали. Між нами наче була стіна і він був немов би чужий. Хоча чому немовби, це так і було.

– Будеш чай чи каву?

– Буду ..чай. – З заминкою сказав він.

– Тоді пішли на кухню. – Я зайнялась чаєм. А Соломатін приткнув себе за стіл. І просто як колись став мене розглядати, а коли я зустрічалась з ним поглядом він знітився і відводив погляд. А я розлила чай, дістала хліб, м’ясо, сир і зайняла руки бутербродами, а Соломатіна зайняла запитання про стави в готелі.

– Все нормально. Працюємо. – Вкрай лаконічно відповів він.

– Це те, чого ти хотів?

– Ні, це не те. Я хотів більшого. – Він раптом замовк – А ти як себе почуваєш?

– Дякую. Добре. – Щось розмова у нас не клеїлась.

– Я напевне піду. – Раптом піднявся він. Я навіть розгубилась.

– Дмитро Олексійович, чай у мене неймовірно смачний, а ви його навіть не спробували.

– Пам’ятаєш село Сонячне?

– Пам’ятаю.

– Я хочу продовження. – Тепер його очі палали полум’ям і це цей жар був направлений на мене. Я навіть пискнути не встигла як його руки міцно притиснули мене до його тіла, а він мене поцілував, я смикнулась скоріше від несподіванки, а він притиснув ще міцніше. Його запах, смак, жар тіла, я хотіла його, усі мої клітиночки і щось давнє і прадавнє, що підіймалося по жилам темною кров’ю, що жило задовго до мого народження і волало віками потягом до чоловіка, прагнуло отримати його всього і без залишків. Він здригнувся, коли я висмикнула сорочку і торкнулася його голого тіла, застогнав коли я ледь прикусила мочку вуха. І здається зміг остаточно розслабитьсь, коли якимось дивом ми таки дісталися мого ліжка. Його цілунки і пестощі були наповнені неймовірної ласки і підганяли мене отримати більшого. І я брала і віддавала. Відповідала і просила. І нічого не хотіла бачити окрім його затуманених очей пристрастю. Якийсь час ми лежали просто важко дихаючи, не знаю, як він, а я була просто ошелешена відчуттям. Я хотіла доторкнутися до нього, положити голову йому на плече, та він різко підхопився і на мій здивований погляд промовив.

– Я мокрий весь. Я в душ.

– Рушник і халат поряд в шафці. – І я розвалилась на все ліжко, бігти в душ мені не хотілось, а полежати так ще й з задоволенням. І навіть думати не буду про даний низький старт в душ. Соломатін з душу показався через хвилину, обгорнутий у веселенький персиковий рушник на стегнах і з настороженим виразом обличчя.

– Нічого так, мені подобається. Виявляється тобі неабияк до лиця персиковий колір. – Розсміялась я перекотила на бік ліжка.

– У тебе лампочка перегоріла . Запасної немає?

– Лампочки немає. Ідея є. Правда доведеться поміняти душ на ванну. – По господарські я ввімкнула воду в ванну і пішла за свічками. Свічки я знайшла і з пачкою сирників повернулась в ванну. – Залишились за часів попередньої лампочки. – І я вправно запалила декілька свічок і з насолодою залізла в ванну.

– Ідеш до мене?

– Добре. – Якось невпевнено відповів він і обережно опустився в інший край ванни. Мерехтливий блиск свічок відбивав відблиски на його волоссі, шкірі, наповнював ванну тріскотом.

– Як бачиш, я цілком романтична натура. Особливо, що стосується вчасної заміни лампочки. Після того, як одного разу вкрутила лампочку, сталося маленьке замикання прибіг електрик дядя Вася довго і смачно так кричав на мене і лагідно вмовляв нічого своїми ручками не чіпати. Сказав, що сам прийде і все зробить.

– То ви небезпечна жінка Ганно Василівно? – Пробурмотів він.

– Іди до мене, я хочу тебе обійняти. – І я прилила його спиною до себе.

– Я тебе не давлю?

– Ні. Мені чудово. Якщо ти спробуєш розслабитися тобі теж буде добре.

– Ага. – І він затих, а потім додав. – Я чую, як в тебе серце б’ється.

– Це нормально. І цілком природно. От якби ти його не чув, тоді варто було б хвилюватись.

– Погані в тебе жарти. – Я відчула,як у нього знову напружились м’язи і стала обережно його погладжувати.

– Звичка молоти язиком. Не звертай уваги. Я дещо нервую.

– Чому ти нервуєш?

– Бо я з тобою. Я тебе хотіла. І тепер я не знаю, як ти себе поведеш. Тобто , що буде завтра, коли сонце зійде.

– А ти мене хотіла? – З усього сказаного виніс він тільки одну фразу.