Ада Самарка - Смак заборони

Я розгублено глянула на Таньку. Вона лише лукаво підморгнула Анні, зібрала карти й пішла в Гепардя.

— Ну, як ти? — вона була чудова: у темно-коричневому купальнику під зміїну шкіру, з чорним волоссям, зачесаним у високий хвіст, чий кінчик лоскотав впадинку на її смаглявій спині. Її бурштиново-карі очі сміялися.

Ми пішли на лаву до ліфта за 30 метрів від Гепарда. Я відразу почала скаржитися на батьківську дисципліну, вона співчутливо кивала, що «це жахливо», й сміялася разом зі мною, коли я розповідала про звірства з заборонами на вживання їжі в неналежний час і про те, як доводилося красти хліб у Цехоцьких.

— А сестра твоя як?

— Не знаю, — здивувалась я.

— А як Сашко — нудьгує за нею? — вона кумедно прогугнявила на слові «Сашко».

— Уявлення не маю. Я з ним не говорила. А взагалі, він тварюка — сім’ю ось розбив.

Вона надула щоки й закотила очі:

— Ну-у, стільки пафосу! Догану громадську йому влаштувати, чи що? Хоча… — вона подалася вперед, торкаючись обличчям до мого плеча, — хоча Сашко чогось сам на себе не схожий. Вікова категорія не та…

— Що?

— Ну, йому ж більше молоденькі подобаються… Може, просто ти йому не дала, то він хоч старшу вирішив… — міркувала вона.

— Що не дала?

— Нічого. А ти з ним взагалі розмовляла тет-а-тет?

— Ну, загалом, так. Він мені молов якусь маячню… Щас… а, що в мене литки неправильної будови й щоб їх виправити, потрібно займатися чи то онанізмом, чи анальним сексом.

Вона засміялася так голосно, що Гепард озирнувся.

— Ти ж розумієш, що ніяка нормальна жінка на таку локшину не купиться, тільки всілякі недосвідчені наївні дурепи розвішують вуха…

— І розставляють ноги…

Вона знову засміялась і навіть ляснула себе по коліні:

— Ти розумієш, Адко… Ні, але ж ти дівчина розумна, ти повинна розуміти… Ось такі дикі провінційні Лоліти слухають його з роззявленим ротом. Він блефує і створює собі образ такого демократичного інтелектуала, але всі його знання почерпнуті з двох-трьох паршивих книжечок. Він же зовсім порожній усередині, знаєш, — вона знову була за міліметр від мого вуха, — я просто отетеріла… Він веде такого спеціального зошита, куди записує «розумні думки».

— Як старшокласниця?

— Ага! Мене це просто добило. Мені взагалі здається, що в нього десь сидить якийсь страшний комплекс і він просто самореалізується за рахунок цих дуреп. Ні, ну що вона в ньому знайшла?

— Хто?

— Та сестра твоя… Ні, я просто не розумію, як вони погоджуються, як вони йдуть на це?

— Ну… він гарний.

— Хто?! Він?!

— Ну…

— Та він же страшний! Адочко, він же схожий на лису мавпу, на сповнену претензій лису мавпу!

— Не знаю… Якось про це не замислювалася. Я більше з Танею і Вірою спілкуюся.

— Ой, а Віра! Єдине гарне в ній те, що вона мені тут показала трохи дійсно класних вправ. А взагалі, ти, дурненька, навіть уявити не можеш, що в них там діється. І тут я цілком солідарна з твоїм татом — нема чого біля них крутитися.

— Чому?

— Вона ж просто зводить з ним дівок. Так вона його може біля себе притримати, ось і жертвує всім, навіть власною дитиною.

— Та ну?

— Але ж ти спочатку думала, що вона — його дружина, а Танька — дочка?

— Звичайно, всі так думають.

— Так отож! Ти що, не розумієш, що він ними просто прикривається? З вигляду така благопристойна сімейка. До них спокійно відпускають своїх дочок — там кавусика попити, у карти з малою порізатися, а далі вже починається капітальна обробка й дівчисько потім і «на танці», й «погуляти» відпускають без жодних задніх думок.

— Та ти що…

— А вони, малолітні дурепи, вуха порозвішували…

— Ноги порозсовували…

— Еге ж, а з вигляду все благопристойно. Ет… зажди, ти їх ще в повному складі не бачила! Тут наприкінці липня — в середині серпня таке діється! Ох і відриваються ж вони! Там дід у них такий є, пузатий і хтивий… Слухай, — вона знову присунулася до мене й взяла за руку, — і ти ж там увесь час у карти граєш, в нього під самим носом. Чіпляється?

— Ну… не знаю…

— Так, так, так, — вона зазирнула в мої опущені очі, — ану викладай!

— Загалом, тоді, в 93-му, він мені таку гидоту розповідав…

— А зараз?

— Після тієї історії, мені здається, він не відчуває до мене особливої симпатії.

— Та годі тобі, він же бодай щось казав?

— Ну, так… Пропонував прямим текстом, нахабно, типу, ходімо, я знаю місце в парку, і всяке таке.

— А-а-а! — вона, сміючись, затулила рота долонею. — І що?

— А нічого. Якби я навіть і хотіла, то мене б тато не пустив.