Ада Самарка - Смак заборони

Батько підійшов до тенту, зробив зовсім суворе обличчя й рвучко махнув мені, щоб кидала все й негайно забиралася звідти.

— Сподіваюся, в тебе вистачило клепки, щоб не розпатякати їй зайвого?

Я кивнула, залишила недопиту каву й попленталася до батька.

Що було по тому, можна описати як грандіозний скандал. Так… Справді, я сама такого від себе не очікувала. Мені не те що заборонили наближатися до них — навіть дивитися в той бік, навіть вітатися з Танею.

— А вона тут до чого?! — скімлила я крізь сльози.

Виявляється, Анна йому все вчора розповіла. Він не хотів спершу говорити мені, але розмовляли вони, я вже здогадалася, про кого. І якщо я така ідіотка, якщо не розумію (і тут, готуйтеся, шок № 2), то я вже виросла, я ПРИВАБЛИВА молода особа, я ідеально підпадаю під його цільову аудиторію. Я дурепа й не тямлю нічого, але вони, швидше за все, спеціально підмовили Таньку, щоб та грала зі мною в карти, я не врубаюся, що вони — банда розбещувачів-педофілів, що вони так і чекають, коли я попадуся в їхні брудні лабети. А Віра — ще те стерво, сама закликає дівок до свого коханця, а я… а вона… А Танька у свої 10 років… Я заткнула вуха «Енігмою» і йшла, значно відстаючи, шкарбаючи парковими доріжками та гарячково міркуючи, яким побитом можна буде вирватися сьогодні до 1-го корпусу.

У сієсту, посаджена під домашній арешт, я дивилася «Маленького Гіганта Великого Сексу» з Хазановим. А по обіді все було понуре й сіре. Його на пляжі чомусь не виявилося. Генка приїхав зі своєю машиною, чи що?

Зате ось моя чорнобрива Поліна начебто піддалась загальній гепардоманії, та почала розповідати, як він «чіплявся» до неї. Ось тут-то, при цьому слові, ваш незграбний автор ледь не звалився з червоного пляжного поруччя, на якому сидів, напружено дивлячись на вихід із ліфта. Як чіплявся? Він підстеріг її біля кабінки для переодягання, говорив їй усяке… там про її зовнішність, що вона вже як жінка… Мене розпирали такі веселощі, такий нестримний, божевільний сміх, що наші з нею наглядачі знову з подивом витріщилися на нас. Потім під їхнім ненав’язливим конвоєм ходили з нею гуляти пляжами й кілька годин говорили про нього. І з подивом, жахом і радістю одночасно я зрозуміла, що якби перед нею з’явилася найвужча, найгірша шпарина в паркані бабусиного піклування — вона б збожеволіла й помчала туди, почала б запекло пропихати своє граціозне тіло — аби тільки доторкнутися до мерзенної зіпсутості. Так, усі вони — ці юні красуні, що ледь прокинулися, що відвідують музичні школи та вчаться на «відмінно», всі вони одержимі жагою пізнання, жагою нового, незвіданого й забороненого.

Надвечір він з’явився з якоюсь новою білявкою. А ми вже йшли. А Поленька, здригаючись від захвату, ціпеніючи від жаху, ховаючись за мій лікоть сказала: «Ой».

Ранкові муки були тяжкі. Він не з’являвся аж до 11-ї. За всіма прогнозами, нам ніщо не заважало зустрітися сьогодні…

Він з’явився, коли ми вже готувалися йти. Я стояла на бетонному майданчику перед ліфтом у своєму білому сарафані, притискаючи до грудей подертий пакунок із надувним матрацом.

Приїхав Генка. Про Генку я багато чувала (той самий, на машині), лікар-гінеколог, бачся, Сашків найкращий друг (о… уявляю, які солідарні ви в багатьох жіночих питаннях!). Я, відверто кажучи, навіть з якимось трепетом очікувала Генчиного прибуття, малюючи в уяві привабливі картини звертання його уваги на мене. Але дійсність, як завжди, зовсім не виправдала очікувань.

Розпусником Геннадієм виявився худорлявенький, тонконогий, чорнявий, кучерявий тип із болісно білою шкірою й абсолютно нецікавим обличчям. Було в ньому навіть щось трепетно-підарастичне, манірно-бридливе, й це добряче спантеличило й роздратувало мене, коли вони обоє, навіть і не глянули на мене — пройшли, ледь не за ручки тримаючись.

Нагорі з’ясувалося, що батько йде в «Ластівчин Дім» по харчі. А я — на маяк. Я дочекалась, поки він зникне, прослизнула назад у ліфт і за мить знову вдихала розпечене пляжне повітря.

Геннадій старанно обмазувався кремом для засмаги, а Гепард дивився на мене з посмішкою, що ніби блукала.

— Як щодо по обіді? — сухо запитала я.

— Якщо відверто, не знаю. Ні… Правда, пізніше поговоримо…

— Коли?

— Ну… потім.

— Я зараз іду!

— Правда?…Але я не можу зараз сказати точно…

Я стисла кулаки й потупала додому.

У сієсту вирішила була змотатися на пляж, але ще з найближчого оглядового майданчика побачила цю парочку — біле й чорне, дві спини. Схоже, там точилася жвава бесіда. Я там вочевидь виявилася б зайвою. Тому виматюкалась і пішла шукати Зінку.