Ада Самарка - Смак заборони

— А ти хотіла?

— Ні, звичайно!

— А що ти йому відповіла?

— Щоб відвалив.

— А він?

— Сказав, що в мене плоскостопість, що коліна якісь неправильні, а це все лікується сексуальною енергією.

Вона знову голосно засміялася. Татусь вистромився з-під пірсу, стурбовано й роздратовано глянув на мене. Анна весело помахала йому й жестом показала, що ми незабаром скінчимо.

— Будь обережна, Адріанко. Особливо з Вірою. Ти просто не уявляєш, із ким маєш справу. Вони цілком під владою цієї людини. А він… цілковите лайно. Для нього секс — як випорожнення. Розумієш?

— Майже.

— А розкажи мені тепер про сестру.

І я почала щось безсовісно брехати про своє опівнічне шпигунство, про те, як одного разу нібито застукала Мавпу у внутрішньому дворику першого корпусу («ой, а де це?»), де він на своєму червоному рушнику трахав якусь дівулю, і, як завжди, в найцікавішому місці розповіді до нас рішуче наблизився татусь і дуже брутально скомандував мені:

— Швидко йди купатися!

Я намагалася заперечити, що купатися не хочу, але він гаркнув «shut up!» — і злобливо тицьнув пальцем у бік моря.

Альхен був безнадійно заклопотаний тигровими-хвостатими, тому я пішла засмагати на пірс.

Анна звільнилась від татуся й намагалася якось підійти до мене, але ми вже йшли вечеряти, а про те, щоб мені залишитися ще на годинку (навіть під її наглядом), не могло бути й мови.

На сходах мені у вкрай неприязній формі пояснили, що нав’язувати своє товариство — непристойно, й що Анні глибоко нецікаво все те, що я можу їй розповісти, вона просто дуже вихована й для ввічливості підтримує розмову зі мною.

О Боже… Дай мені сили…

Я прокинулася з дивним присмаком у роті. Яких же капостей учора я наговорила Анні! Коротше кажучи, Адору понесло… А якщо вона розповість іще комусь? Тій самій Вірі?

Голова була важкою і щось похмуре збиралося в грудях.

Образа на татуся була ще в силі, й коли ми спустилися на пляж, я в насупленому мовчанні рушила на свою ритуальну прогулянку. Макс стомлює. Ні, ні, не може його здорове мускулясте тіло, його засмагле обличчя з повними губами, його золоті кучері, його юність і запал витиснути з мене біль щоранкового очікування. Теревенячи з ним, усе, про що я задумуюся, — це: «Прийшов, чи ні?». Макс мені сьогодні розповідав про те, як здавав на права в роздовбаному «Москвичі», як там відвалилася педаль…

— І що, тато тебе навіть удень, навіть просто в кафе не відпустить?

— Та Боже борони… Яке там кафе…

І тут, дорогою назад, мене раптом охопила така туга, такі щемливі жалощі до себе, бранки, що я махнула батькові, який віддалявся до вбиральні, й пішла на посадку прямісінько під ожилий тент. Віра варила каву, Сашко виймав із рюкзака червоний рушник, а Танька виколупувала з-під лежака розсипані фломастери.

— Привіт, народ!

— О, Адріано, привіт, — своїм інтелігентним пітерським голосом ніжно прогаркавив мій мучитель, — ну, як справи, як настрій? (Боже, який же ти ласкавий!).

— Стомилася я від усього. Ні, справді, зі мною точно зараз напад якийсь трапиться. Адже не можна мене так пасти! Коли б не цей контроль, я, може, навіть не подивилася б на тебе.

— Тобто, я в тебе — своєрідна форма протесту?

Я б… ет… Як би я хотіла розповісти йому, хто він для мене насправді. Зоряний мій, казковий мій Гепард.

Віра м’яко посміхнулась і, тримаючи в руках порожню чашку, запитливо глянула на мене. Я з вдаваною недбалістю ствердно кивнула (ось-ось із-за рогу повинен був з’явитися татусь).

— І як вам Анна? — запитала я, куштуючи каву, — я вчора розмовляла з нею. Мені здається, вона просто фантастична жінка.

Гепард скептично склав губи й помотав головою, глянув на мене так, що волосинки ззаду на шиї, що встигли підсохнути, стали сторч.

— Не думаю… Нема в ній нічого фантастичного.

— Як нема?

— Насправді вона бридка, злісна, боягузлива баба. Ця вся її краса незабаром перегорить. Вона боїться переступити через себе, боїться відкритися, і ця її невдоволеність переростає в злість, у заздрощі та гниє там усередині.

— Ай, облиш, — (татусь уже давно вийшов і, прискорюючи крок, рухався просто на нас).

— Що — облиш? Подивися на неї — з її зовнішністю й мізками вона сидить отут, у селищі міського типу, живцем поховала себе з чоловіком, який її давно не трахає.

— То в чому ж її провина?

— У неї був шанс, і не один. Вона хоче, але боїться. Я говорив із нею, пропонував навчити дечого, показати, як виборсатися з цієї пастки, але…