Джоджо Мойєс - До зустрічі з тобою

У салоні, як не дивно, Вілл був спокійним і щасливим. Ніхто на нього не звертав уваги. Майстри сказали, вже працювали з квадриплегіками, що пояснювало легкість, із якою вони бралися до діла. Татуювальники були здивовані, коли Вілл сказав, що відчуває голку. Шість тижнів тому вони закінчили розмальовувати параплегіка, який захотів зробити собі ілюзію механічної ноги.

Майстер з плагом [23] Плаг — велика за розміром прикраса, яку звичайно ставлять в отвір мочки вуха. у вусі відвів Вілла в сусідню кімнату і з допомогою мого татуювальника поклав його на спеціальний стіл, так, що крізь відчинені двері я бачила його гомілки. Чути було, як двоє чоловіків бурмотіли та сміялися гудінню голки для татуювання, а запах антисептика подразнював мої ніздрі.

Коли голка вперше вп’ялася в мою шкіру, я задумливо закусила губу, сповнена рішучості не дозволити Віллові чути мій вереск. Я думала про те, що він робив за дверима, намагаючись підслухати його розмову, гадаючи, що саме він собі наб’є. Коли Вілл нарешті з’явився, а моє власне тату було закінчено, він нічого мені не показав. Я припускала, що це може бути пов’язано з Алісією.

— Ти погано впливаєш, Вілле Трейнор, — сказала я, відчиняючи дверцята машини та опускаючи пандус. Я не могла перестати всміхатися.

— Покажи мені.

Я глянула вниз на вулицю, потім повернулася й відгорнула пов’язку зі стегна.

— Чудово. Мені до вподоби твоя маленька бджілка. Справді.

— Тепер я все життя перед батьками носитиму брюки з високою талією. — Я допомогла Віллові виїхати на пандус і підняла його. — Май на оці, якщо твоя мама почує, що ти теж…

— Я скажу, що дівчина зі спального кварталу піддурила мене.

— Добре. А тепер, Трейноре, покажи мені своє тату.

Він дивився на мене впевнено, з легкою усмішкою.

— Тобі треба буде зробити мені перев’язку, коли повернемося додому.

— Так. Бо ж я ніколи такого не робила. Давай. Я не поїду, поки не покажеш.

— Підніми сорочку. Праворуч. Від тебе праворуч.

Я перехилилася через переднє сидіння й потягнула його за сорочку, відгортаючи шматок марлі. На блідій шкірі був темний прямокутник, такий маленький, що мені треба було подивитися двічі, поки я зрозуміла, що там написано.

Вжити до: 19 березня 2007 року

Я витріщилась на нього. Я майже розсміялася, а мої очі наповнилися слізьми.

— Це…

— Дата моєї аварії. Так. — Він закотив сорочку. — Ой, заради Бога, не плач, Кларк. Це мало б бути смішно.

— Це смішно. Чорний гумор.

— Натанові сподобається. Ой, та не дивись ти на мене так. Таке враження, що я скалічив своє ідеальне тіло.

Я потягнула Віллову сорочку та ввімкнула запалювання. Я не знала, що сказати. Бо не знала, що це означає. Це він намагається змиритися чи ще один спосіб висловити своє презирство до власного тіла.

— Гей, Кларк, зроби мені ласку, — промовив Вілл, коли я збиралася рушати. — Полізь у мій рюкзак. У кишеню на блискавці.

Я подивилася в дзеркало заднього виду й знову поставила автомобіль на ручне гальмо. Потім перехилилася через переднє сидіння й засунула руку в рюкзак, виконуючи Віллову вказівку.

— Дати тобі знеболювальне? — Я була за кілька дюймів від нього. Вперше після лікарні його обличчя порожевіло. — У мене є.

— Ні. Шукай далі. Папір.

Я витягнула клаптик паперу й відкинулася на спинку сидіння. Це були складені десять фунтів.

— Тримай. Це десятка про всяк випадок.

— І що?

— Вона твоя.

— За що?

— За татуювання, — вишкірився він. — Поки ти не опинилася в тому кріслі, я жодної секунди не вірив, що ти таки це зробиш.

Нікуди не дінешся. Домовленості про спальню просто не працювали. Кожні вихідні, коли Трина приїжджала додому, сім’я Кларк починала довгу нічну гру в «музичні ліжка». У п’ятницю після вечері мама й тато пропонували Трині свою спальню, і вона приймала пропозицію після того, як вони запевняли її, що їх це взагалі не потурбує, та й наскільки краще Томасові спати в знайомій кімнаті. Тобто, за їхніми словами, усі добре виспляться.

Проте, коли мама збиралася спати внизу, їм із татом потрібні були власна ковдра, власні подушки й навіть простирадло, бо мама не могла нормально спати, якщо ліжко їй не подобалося. Тому після вечері вони з Триною змінювали постіль на батьківському ліжку: надівали новий постільний набір і навіть наматрацник, на випадок Томасових «сюрпризів». Батьківську постільну білизну складали й ставили в кутку вітальні, де Томас по ній стрибав і розвішував на стільцях простирадло, перетворюючи його в намет.