Ева Гата - Сюрпризи долі

– Коли ти займешся собою, – якось дорікнула їй Катерина, ти ж була такою здібною в університеті. Що, забула, як тобі чудово вдавалися переклади віршів і новел з англійської? Ми ж тоді надрукували деякі уривки в університетській газеті й вони мали добрий резонанс. Чому поховала такі таланти?

– Заховала в далеку шухляду. Мені також бракує тих часів, але я давно поставила на цьому хрест.

– Як на мене, ти б могла писати. Нехай би Жорж допоміг тобі.

– Він категорично проти! Я робила таку спробу, але натрапила на сувору критику.

– А ти щось напиши, а потім переконай Олеся, щоб той вплинув на твого благовірного.

– Про що ти говориш! Від цього Жорж оскаженіє. А у нас скоро захист докторської, чоловіка треба берегти.

– Ну то зроби це після захисту, я тобі допоможу, – не заспокоювалася Катруся, – ми, жінки, повинні підтримувати одна одну.

– Це нічого не дасть, у нас нема жодних важелів, нам залишається лише мріяти на кухні. А мій чоловік ніколи не поступиться власними принципами, ти ж його знаєш. Ліпше, для святого спокою, його не нервувати.

– То що, ти цілий свій вік так і доглядатимеш його, наче малу дитину?

– Я не скаржуся. Подивися, скільки довкола алкоголіків, які нищать себе і свої сім’ї. Не розумію таких людей, які так низько падають: невже не можуть стриматися? А мій, слава Богу, є зразковим чоловіком. Я повинна в усьому його підтримувати, для мене найважливішим є його успіх.

Незабаром відбувся блискучий захист докторської. Її огортала хвиля гордості від спогадів, як Георгій вправно відповідав на каверзні запитання, розмітаючи їх на різні боки. Вчена рада одноголосно підтримала здобувача, і Жорж став одним з наймолодших докторів наук на факультеті. Новий титул відкривав науковцю ще вищі щаблинки кар’єрного росту. Карколомні успіхи чоловіка піднесли Олену на сьоме небо. Вона окрилено на кожному кроці з гордістю розповідала про наукові здобутки, наче вони були її власними.

Спогади змінювали одні одних під час перетирання келишків і тарілок. Раптом задзвонив телефон.

– Оленко, ти не образишся, якщо я ще трохи затримаюся? – пролунав у трубці голос Георгія.

– Але ж з хвилини на хвилину прийдуть гості!

– Сідайте за стіл без мене, я намагатимуся прилетіти якнайшвидше, в мене ще одна зустріч. Наступного тижня мушу їхати у відрядження і не можу її відкласти. Може, щось купити по дорозі?

– Я все купила, нам потрібно тебе, закінчуй швидше і не барися, – незадоволено пробурчала Олена.

– Ну не сердься, у думках я з вами, – поспішив завершити розмову Георгій.

– Так завжди, а особливо останнім часом, як не одне, то друге, – запротестувала Олена, але в трубці чулися лише короткі гудки.

– Що йому мої образи, все одно зробить так, як захоче, – промовила сама до себе.

Раптом їй пригадався один неприємний епізод, від якого кольнуло у серці. Зранку, коли поверталася з магазину, перед носом виросла з землі старезна баба, справжня відьма, та ще й з порожнім відром. Олена хотіла її обійти, однак та наче навмисне поквапилася перейти їй дорогу.

– Який лихий знак, – подумала, – треба очікувати на неприємності. Господи, тільки б усе гаразд з Георгієм і дітьми. Тривожні думи, що почали ґвалтувати мозок, перервали голоси хлопців, які зайшли в кімнату.

– Мої любі уродинники, ви нарешті вдома, швидко мийте руки і мені трішки допоможете, – радісно зустріла дітей Олена.

– Мамо, ми ще маємо деякі справи, – швидко відповів Петро.

– Які ще можуть бути справи, якщо зараз прийдуть гості, нікуди не йдіть, – незадоволено почала дорікати.

– На вулиці нас чекає приятель, ми швидко повернемося, – додав Павло.

– А кого ж вітати, якщо вас не буде?

– Ми тут неподалік, як тільки хтось прийде, ми відразу повернемося, – у дверях вигукнув Петро.

Вона хотіла щось додати, але хлопці швидко вислизнули з дому.

За півгодини прийшла Марина.

– Олесь ще не приходив? – у дверях запитала гостя.

– Ні, ти перша, а ви що, окремо?

– Вони з малою з хвилини на хвилину прийдуть, виникли ще якісь термінові справи.

– Твоя доня справжня красуня, як у неї справи?

– Усе в порядку, вже стала зовсім дорослою, тепер вирішила змінити місце праці. Сучасна молодь мало дослухається до порад батьків. А твої всі де?

– Не питай, бо слів немає. Діти десь тут вештаються, обіцяли скоро прийти, а Георгій, сама знаєш, весь у роботі. Навіть на уродини до власних дітей запізнюється.

– І коли ж прибуде наш сонце-бог? – їдко запитала Марина.