Ева Гата - Сюрпризи долі

Цю фразу не завжди розуміли, і тоді він поблажливо пояснював, як саме Аполлон-Феб поборов в ущелинах Парнасу дракона Піфона, сина Землі, народженого з болота і мулу.

Ясноволосий красень Георгій у всьому полюбляв убачати аналогії. Навіть його власне прізвище – Крук – символізувало один з атрибутів Аполлона. Білий крук був улюбленим птахом осяйного бога, який вірою і правдою служив своєму патрону. Вже пізніше йому довелося почорніти, коли не виконав наказу і не встежив за прекрасною Коронідою, коханкою покровителя муз. Однак про цей епізод Георгій не любив згадувати.

Олена пишалася своїм чоловіком. Він був її найціннішим скарбом і надією. Чи хтось міг із ним зрівнятися? Ні, таких чоловіків не існувало. Від моменту, коли вирішили об’єднати свої долі, вона зрозуміла, що належатиме лише йому. В неї завжди виникало почуття гордості, коли згадувала той незабутній вечір, з якого все почалося.

То був університетський новорічний вечір для студентів з різних факультетів. Майже всі товаришки вже мали хлопців, а Олена ще була самотньою. Спочатку був концерт, на якому улюбленець дівчат вродливий Жорж Крук красномовно читав власні вірші. Поет наче вжився в образ осяйного Феба – загорнутий у червоний плащ, у руках тримав ліру, а на голові мав лавровий вінок. Студентки, затамувавши подих, у безнадійних мріях захоплено не зводили очей зі свого кумира.

Після концерту починався бал. Молодь збиралася у великій залі. Для Олени найбільшим випробовуванням були повільні танці. Її охоплювала туга, коли щасливі пари починали кружляти у вальсі, а вона стояла під стіною в безнадійному очікуванні якого-небудь кавалера. Як це жорстоко і несправедливо. Чому дівчата завжди залежні від хлопців? Чому якомусь нездарі можна підійти і вибирати собі партнерку, а розумницям-красуням зостається лише радіти, що на них хтось звернув увагу?

Музики почали грати танго. Дівчата завмерли в німому очікуванні, скоса поглядаючи на хлопців. Олена опустила очі, головне – робити вигляд, що дуже весело, хоча на душі шкребли коти. «Швидше б цей танець минув», – мучила думка. Раптом вона спостерегла, як усі подруги, наче соняхи, повернули голівки в один бік. Через усю залу до них швидко прямував Жорж. У ту мить він видався їй сонцем, у промінні якого всі прагнули потонути. Юнак нагадував жоржину, велику і яскраву, від якої не можна відвести погляду. Олена намагалася вгадати, до кого пливе ця королівська квітка, котра з товаришок буде ощасливлена такою величною увагою. До останньої хвилини не могла збагнути подарунку долі, що саме вона є тією переможницею, яка за кілька хвилин стане предметом заздрості всіх дівчат.

Жоржина зупинилася перед Оленою і галантно нахилила голову.

– Дозвольте запросити вас на танго, – урочисто промовив юнак.

– Мене? – не могла приховати подиву.

– А ви не танцюєте? – якось розгублено запитав хлопець.

– Ні, ні, танцюю, – не вірячи щастю, відповіла.

Жорж добре знав танцювальні па і перед кожним попереджав Олену, як тій поводитися, щоб не втрапити в халепу. Він був відмінним танцюристом, умів вести партнерку так, щоб та відчувала гнучкість і красу свого тіла. Вона тоді злетіла на сьоме небо від щастя, їй хотілося, щоб ці хвилини тривали вічно, але нічого не вдієш, музика закінчилася. Потім кавалер відвів її назад, вклонився й поцілував руку.

Такого з Оленою ще не траплялося. Невже на неї звернули увагу, та ще й хто! Найкращий хлопець в університеті. Подруги поглядали на суперницю із заздрістю.

– Тепер не страшно навіть, якщо мене більше ніхто не запросить. Цього єдиного танцю вистачить надовго, – спазматично чеканив мозок, – тепер я не найгірша.

Проте цього вечора сюрпризи не закінчилися. Заграла швидка музика, яка завжди є рятівною паличкою для обділених увагою дівчат і сором’язливих хлопців. Тут можна розслабитися й стрибати, як заманеться. Молодь пішла навприсядки, утворивши коло, як раптом перед Оленою знову виринула жоржина.

Юнак схопив її за руку і потягнув у центр.

– Зараз я тебе перекину через плече, ти тільки не бійся, – прошепотів на вухо.

Олена хотіла запротестувати, але не встигла й писнути, лише зрозуміла, що робить незвичний пірует у повітрі. Всі ахнули, а вона опам’яталася лише тоді, коли твердо стояла двома ногами на землі. Довкола почулися оплески, а Жорж став на одне коліно і знову поцілував у руку.

– Невже все це відбувається зі мною? – не могла повірити.

– Ходи, я познайомлю тебе з моїми друзями, – перебив думки сонцесяйний кавалер і настирливо потягнув за собою.