Ніка Нікалео - Брутальний лікар

Сергій довго йшов дорогою назустріч сніговію і внутрішньо злився сам на себе – і на Вікторію також. Не послухала його й таки поїхала на ті кляті курси. Була впертою й затятою, якщо втовкмачила собі щось у голову. Її не зупиняло нічого, навіть загроза зриву вагітності під час найбільш критичних днів. Він описував їй усі можливі небезпеки, а вона лише відмахувалася, мотивуючи це «лихом з великого розуму». Справді, усі аналізи були в нормі, і фіброміома хоча й збільшувалася в розмірах – що було логічним під час вагітності, – та не критично. Тож Вікторія спакувала валізу з мінімальною кількістю речей і поїхала з Мар’яною спочатку до Варшави, а вже відтам – автобусом до Ейндговена. Супротив Сергія і відмова відвезти її до Польщі, якщо та не летить літаком, жінку не спинили. Назад вирішила повертатися також автобусом, аби дорогою відвідати сина в Кракові. Чому тоді вже не взяти квитки на зворотний рейс літаком, йому було невтямки. Адже й так робила все всупереч, а вони могли до Назара поїхати пізніше зі Львова з мінімальною загрозою її вагітності. Загадка – ота жіноча логіка.

Зненацька вдалині, посеред скупчення автівок і важких треків, перед колишнім німецьким кордоном у ще польському Зґожельці Сергій зауважив мерехтіння сирен чи то швидкої, чи поліції – через липучий лапатий сніг розібрати щось ближче, ніж на відстані п’яти-десяти метрів, ставало все складніше. І чоловік активніше почав пробиратися вперед.

– Хтось потребує медичної допомоги? – німецькою і польською прокричав Сергій до далекобійників, підійшовши впритул до кількох важковиків, що лежали на боці.

– Та тут уже всіх забрали швидкі, прошу пана, – відповів польською фацет [4] Хлопець, тип ( пол. ). років тридцяти у лижвярській куртці з капуцою. – Он там автобус перевернувся.

Сергій внутрішньо стрепенувся. Серце закалатало.

– Автобус? Який?

– А хіба я знаю? Не видно, усе замело снігом. Кілька годин там лежить. А людей повезли в Ґьорліц.

– Чому аж через тунель?

– Так а де ж тут проїдеш?! До нас усе снігом перекрило – не добратися. То й добре для пацієнтів! У німців знають, як ліпше лікувати. А ти когось шукаєш, нє?!

– Шукаю! У мене в тому автобусі могла їхати дружина, – відповів швидко й додав: – Вагітна.

– Ого! Не заздрю тобі, старий, – співчутливо відгукнувся. – А ходімо до мене в самохуд [5] Автівка ( пол .). . Я тебе підкину й сам у Ґьорліці переночую. Для швидких розчистили дорогу з німецького боку.

– Дякую тобі, друже! – Сергій був сам не свій.

За півтори години він уже був у реєстратурі місцевої невеличкої лікарні, ущент забитої пацієнтами. Напевно, вона ще зроду-віку не бачила такого скупчення народу. Люд був усюди: у коридорах, палатах, на сходах, у ліфтах; лежали на ліжках, стояли, сиділи, хто як міг. Хтось стогнав, хтось плакав, хтось волав про допомогу… Сергій інстинктивно кинувся, але його випередили медики госпіталю. Він опанував себе й підійшов до реєстраційної стійки, де заклопотана медсестра щось набирала на клавіатурі компа.

– Доброго вечора! – звернувся німецькою.

– Доброго вечора, пане! – відповіла вона, не підводячи голови, але зобразила на обличчі усмішку. – Я вас слухаю.

– Скажіть, прошу, чи є серед ваших пацієнтів Вікторія Добровольська?

– Зараз, хвильку. Уточніть, прошу, коли її могли привезти?

– Я не знаю насправді. Сьогодні, мабуть. Їхала рейсовим автобусом з Голландії до Польщі, у Краків, – висловив свої здогади спантеличений Сергій. – Її телефон не відповідає вже кілька годин.

– Вибачте, але серед сьогоднішніх потерпілих такого прізвища та імені немає, – скоромовкою відповіла дівчина. – Мені дуже шкода.

– Послухайте, я одразу не зорієнтувався. Це ж ніч! Отже, вона могла бути госпіталізована вчора ввечері.

– Вибачте! – Дівчина поглянула на нього винувато. – Я мала б здогадатися.

І за мить:

– Є така. Вона ваша родичка?

– Дружина!

– Тоді інформація лише для вас: госпіталізована з матковою кровотечею і струсом мозку.

– Далі! Де вона? – занервував Сергій.

– Пані Добровольська, – дівчина кинула дивний погляд, – зараз в операційній. Кілька…

– Де операційна?! – перебив він її. – Де?!

– Спокійно, сядьте, прошу, і почекайте.

– Я – хірург! Ви розумієте?! Там моя вагітна дружина в операційній!!!

– Заспокойтеся, будь ласка, – беземоційно та вельми переконливо попросила дівчина. – У нас дуже кваліфіковані спеціалісти. Прошу знайти собі місце й почекати. Усе буде добре!