Ніка Нікалео - Брутальний лікар

– Не тримаю, а періодично запрошую помічницю, яка ще й за холодильником стежить.

– Я розумію, у тебе нема на це часу. Але я б не терпіла, коли б хтось рився в моїх речах. Мені помічниці не треба.

Він промовчав. Усміхнувся і долив ще вина в келихи.

– Я тут випадково, коли витирала пилюку на шафі, скинула коробку із сімейним альбомом. Ти ж не сердишся?!

– А ти її розбила чи як? – серйозно запитав чоловік.

– Як це «розбила»? Вона ж не з порцеляни! Усе з нею добре. Просто подивилася фоточки.

– Смішна яка! – Сергій скинув удавану серйозність. – Мені приємно, що ти побачила, яким золотком я був у дитинстві.

– Так! Справді гарний кучерявий малюк. Певно, років трьох-чотирьох. А молодших, «новонароджених» знимок не знайшла.

– Ні?! Дивно. Десь були, – байдуже відповів він. – Треба пошукати.

– У коробці нема. А де ще вони можуть бути?

– Подивимося якось, а що вони тобі такі цікаві?

– Цікаві. Мені все, пов’язане з тобою, цікаво. Твої батьки – ти казав – мали тільки тебе.

– Так, тільки мене, на жаль. У дуже пізньому віці, на той час мамі було сорок п’ять, а татові – п’ятдесят. Вельми поважний вік для батьківства. Це тепер усе можливо, а тоді…

– А ким вони були?

– Мама працювала стоматологом у сільській амбулаторії з тими страшними бурильними установками. Я пам’ятаю, як іще мені ними робила-буравила зубки під пломби. Смикалися і стілець, і сама машина. Різко пахло миш’яком і хлоркою, якою постійно мили там підлогу. Я аж трусився, коли мама повідомляла, що треба щось робити із зубами.

– Плакав?! – сміялася Віка.

– Ні! Сміявся. Крізь сльози. Мене б сусідські діти затюкали. Навпаки, хизувався вирваними зубами й пломбами на інших. Хоча в душі так боявся, що на початках аж колінки мені трусилися.

– Мама була не дуже вправним лікарем?

– Ти жартуєш?! То, котусику, машинки зубодробильні тоді були.

– А тато ким працював?

– Тато був звичайним сільським учителем біології і праці. До кінця свого життя так і трудився у восьмирічці. Його не стало першим, а за ним і мами.

– Мені дуже шкода. Співчуваю.

– То вже давно було, та й вони в поважному віці.

– Може, якось з’їздимо до них на могили?

– Обов’язково.

– На Великдень?

– Чому на Великдень?

– Така в нас традиція – прибирати перед Великоднем на цвинтарях.

– А… Серйозно?! Я не знав. То повний провал! – підморгнув.

– Не люблю тупої іронії. Усе ти знав!

– Ну, гаразд. Тоді домовилися. – Він нахилився до Віки, обійняв її палко й чмокнув. – Дякую за вечерю, ти ще й господиня крутецька! А зараз я трохи попрацюю, добре?

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Капюшон ( пол .). – Тут і далі прим. авт.

Пляцки – коржі ( пол. ); тут у переносному значенні – коров’ячі екскременти.

Бахрома, торочки ( діал .).

Хлопець, тип ( пол. ).

Автівка ( пол .).

Коробочка ( пол .).

Підбори ( діал .).

Горище ( діал .).

Буфет для посуду ( діал .).