Ніка Нікалео - Брутальний лікар

– Як ти? Чуєшся добре? – Сергій зауважив, що вона прокинулася, і притулив суху теплу руку до її чола. – Температури нема.

– Так, усе добре. – Віка хотіла сказати «дякую вам», як зазвичай відповідала малознайомим людям, але вчасно стрималася. – Дякую. Я довго спала?

– Годинки зо дві, так. Але це нормально у твоєму стані. Відпочивай. Скоро кордон, сподіваюся, що ми перетнемо його швидко.

«Комфортний у спілкуванні, – подумала Віка. – Та все одно – чужий».

– Сергію Дмитровичу! Сергію Дмитровичу-у! – У гінекологію сходами підіймається невисокий худенький чоловік у зеленому халаті. – Ти мене чуєш?! Сергію!

– Ой, так-так! Задумався, вибач! Здоров, колего! Що нового? – Сергій відривається від екрана мобілки й ручкається з лікарем, що його доганяв.

– Та тут урологічні проблемки у твоєї пацієнтки. Ось, несу знімки й результати аналізів. Подивишся?! Коли ти там призначив операцію? – запитує уролог. – Е-е, Задоренко Леся Ігорівна.

– Ну, ти таке питаєш. У мене по три-чотири операції на день. Де ж я пам’ятаю. Зараз з’ясуємо, – швидко відповідає гінеколог. – А що там у неї, покажеш?

– Та сам дивись, ясна річ! Вирішувати тобі. Можна пролікувати, а тоді оперувати. Якщо це за показами можливо.

Сергій бере до рук негативи й підходить до світла у вікні.

– Ясно! А аналізи? – переглядає роздруківку, перевертає на зворотний бік. – І це все?

– Що, мало?! Оперуватимеш? – сміється уролог.

– Та йолки-палки! То все не смертельно. Вагітність зараз у пріоритеті. А фіброміоматоз із цим несумісний. Спочатку оперую я, а потім ти візьмешся за неї. Поки все гоїтиметься – і урологія поліпшиться. І, дасть Бог, завагітніє.

– Ну, тоді ґуд! – Вони прощаються, і уролог збігає сходами вниз. – Увечері заскочиш?

– Ой, Ромку! Не питай зараз. Давай ближче шостої скоординуємо свої плани, – відповідає завідувач гінекології і швидко зникає на поверсі. – Будь здоров!

До його кабінету знову черга. Вимита до блиску підлога відбиває тіні всіх, хто тут стоїть зі своїм питанням. У кожної проблеми, які – вона сподівається – розв’яже цей славний спеціаліст. Стоять самі чи з подругою, яка його порадила. Тих, що з подругами, він одразу розрізняє. Жінки його люблять. Знають, що самотній. Знають, що класний фахівець, дуже забезпечений і такий бажаний для тої, яка хоче вдало вийти заміж.

Він усміхається, помітивши вдалині свою давню пацієнтку Олену. Вона також серед тих, хто сподівається на його особливу прихильність. Шкода, що ніхто з них так досі й не зрозумів, що він таки одружений. Лише не з жінкою, а з роботою. Він це розуміє, жінки – ні.

– Ой, і хто тут такий святковий?! – вітає Олену з іронією та цілує в щічку.

– Привіт, любий мій лікарю! – Вона по-особливому тулиться. – Я завжди так одягнена. Чи ти забув?!

Жінки в черзі – ані мур-мур: усі знають його вдачу. Ліпше не сперечатися за місце, хоч та блонда й попливла зі ще однією до його кабінету перед усіма. Натомість:

– Хто перший у черзі, пані та панянки? – несподівано запитує. – Проходьте до кабінету!

Кобіти задоволено переглядаються, і одна з них таки прошмигує крізь прочинені двері.

– Давно тебе не бачив, Лєнусику! Щось сталося чи ти просто подругу привела? Зачекаєте?! Бачиш, скільки люду!

– Та я б тільки мазочки поздавала. А от у Христі проблемки, куди вже тільки не зверталася, – закидає поглядом панянка. – А я казала, що маю суперлікаря. То аж півтора року знадобилося, аби таки прийшла сама до тебе.

– Добре-добре! Згідно з чергою, гаразд?! Без образ! Усі кобіти для мене рідні.

– Ага, знаю! Зачекаю. Що вже тут поробиш?!

І він їх приймає у свій час. Добре, що черга рухається швидко.

– Ну, що ж… Лєно, ти в оглядову, а ви, пані, покажіть-но мені свої аналізи, діагнози, УЗД – що у вас там є?

Майбутня пацієнтка сумно всміхається і витягає з сумочки файлик з паперами. Він перебігає їх очима, зупиняється на діагнозі. Примружується, потирає руки, окидає поглядом молоду, стильно одягнену жінку й каже:

– Ну, з цим ми собі раду дамо.

– От, бачиш?! – одразу вигукує подруга. – Я тобі давно казала йти до Сергія Дмитровича! А ти…

– А що я? Мені також обіцяли, що все буде добре. Чи я мала бігати по всіх?!

– Ну, я також на себе місію Господа не беру, але у вас усе можна змінити. До мене більшість приходить зі схожим діагнозом. І та, яка слухняно виконує все, що їй кажу, досягає результату, – попереджає. – Але для початку мушу вас оглянути.