Потім Роксана пішла з нашою Лянкою у кабінет. А місце біля мікрофона зайняли винуватиці акції Шара і Мара. Дві тендітні дівчинки у коротких спідничках і у якихось неймовірно пошматованих блузках. Авангард!
Ажіотаж скінчився. Більшу частину журналістів ніби змило з галереї. Слідом за ними змилися канапки і шампанське.
Зате стало легше дихати і просторіше ходити.
Раптом у залі знову з’явилися наша зірка і, мило посміхаючись, пішла до виходу. За нею, наче граціозна косуля, поцокотіла каблучками Роксолана.
— Я зараз, — кинула вона нам на ходу. — Тільки її проведу.
— Чому ти не взяла у неї автограф для свого малого? — запитала мене Дарка.
— Ай, що ж ти мені раніше не нагадала! Я ж не пропадаю за сучасною естрадою. От і забула. Шкода, а він був би радий.
— Я взяв, — задоволено сказав Василь, зненацька випірнувши з-за наших спин.
І продемонстрував свій трофей. У Роксани на фотці гарно маяло волосся і спокусливо поблискували напівоголені груди.
— Кажуть, що це у неї нарощені пасма, — зауважила Дарка.
— Та-ак? — я й не помітила. — А бюст? Це — фотошоп?
— Ой, жінки-жінки! — похитавши головою, сказав Василь. — Я вже їду додому, потішу сина. А як ви? Може, теж?
Ми з Даркою перезирнулися. Справді, це було не наше свято. Ті ж самі нудні обличчя, що й завжди. Одні прийшли, щоб великодушно, але зверхньо продемонструвати свою зацікавленість сучасним мистецтвом. Інші в душі зневажливо поглядали на перших, не наділених такими талантами. Однак це не заважало їм манірно спілкуватися і використовувати один одного у своїх інтересах. Ми не належали до жодної категорії. Ми просто були подругами інколи богемної жінки, яка майстерно поєднала у собі комерцію з мистецтвом.
— Що ж, ми вже позвєздєлі, перед ким могли. Своїми коштовностями і прикідом нікого тут не здивуєш. Бо усім по барабану.
— Ну, не всім! — не погодилася я, перехопивши кілька зацікавлених поглядів.
— А кому інтересно, тот занят, — відповіла подруга.
Ми вже вирішили тікати, непомітно від Роксолани і Рішарда. Та раптом я чую:
— Любо, Василю!
Обертаюся, і від побаченого у моїй грудній клітці розквітає велика біла орхідея. Василь ручкається з ним.
Поруч, розфуфирена, як Елізабет Тейлор, стоїть його дружина.
— Привіт, як ви сюди потрапили? — мені робиться душно.
— Ти дуже здивуєшся, Любонько! Але саме через двері, — віджартовується він.
Як він це вимовив: «Любонько»? Хай скаже ще раз, ще раз і сто разів…
Я вдоволено посміхаюся, тішачись, що в останню мить одягнула лілове міні-плаття, яке вигідно демонструє мої стрункі ноги у туфлях від Тес.
— Але, якщо серйозно, то Мара-Маруся моя кузинка, — пояснює його Клеопатра.
Краєм ока помічаю, що він не зводить з мене погляду. Рефлекторно поправляю свою укладку і вирівнюю спину.
— Отже, ми тепер будемо бачитися частіше, — робить висновок мій чоловік. — А не тільки на лижах!
— Це якщо Роксолана і надалі буде займатися промоцією Шари і Мари. А гори ми ще будемо підкоряти, Василю. До речі, ми з Ігорем збираємося в Зьольден, в Австрію. Не хочете приєднатися? — Його дружина, ніби не помічаючи нас, звертається до Василя. Мій мен робить задуманий вираз обличчя і за звичкою, підхопивши її під руку, починає обговорювати пропозицію.
Цим двом лижним чайникам дуже лестить розмова про зимовий спорт.
Моя душа тихо радіє.
— А мені ці картини щось нагадують, — Дарка іде в атаку на Ігоря. — Десь я бачила щось схоже. Тільки не можу пригадати…
Капець! Чим він так одразу магічно впливає на жінок? Може, своєю мужньою поставою і досконало інтелігентним виглядом, що у такому поєднанні рідко зустрічається?
Ігор наївно впадає у транс розповіді про ужитково-прикладне мистецтво XX століття і абсолютно нові напрямки початку XXI. Дарина, наче обізнаний з цією тематикою співрозмовник, поважно хитає головою і підтакує.
Мене ця ситуація вже починає дратувати.
— А я особисто обожнюю Далі, — нарешті знайшла нагоду вклинитися.
Далі — єдиний художник, картини якого я іноді впізнаю у глянцевих журналах. Особливо мені подобається історія його захоплення Галою. Ото баба! Молодець! Він — молодий, багатий, а вона закохала його у себе — стару і потворну. Золотий кубок таким спритним тіткам!
— Мені теж близьке мистецтво Сальвадора, — каже Ігор, поправляючи елегантні окуляри. — Палітра його фарб і настрій у картинах надихають на дуже глибокі думки про своє альтер-его.
— Про кого, про кого? — перепитує Дарина.
Читать дальше