Ника Никалео - Dolce Vita, або Кінець гламуру

— Васюню, це ненадовго, — умовляла його, як трирічну дитину. — Після офіційної частини я тебе відразу відпущу.

Василь дувся, крехтав. Потім щось про себе подумав і коротко процідив:

— Добре.

Він підставив нам з Даркою руки, і ми, обхопивши його з обох боків, театрально попливли вздовж демонстраційних стін.

Ми ледь вміщалися у проходах, а біля деяких експонатів доводилося навіть протискатися. Я подумала, що Лянка переборщила із списком запрошених. Колишня дідусева майстерня ледь вміщала у себе таку кількість людей.

— Дарко, Любо, привіт! — нас помітила колишня однокурсниця Роксоланки, вірменка Даліла. — Як вам така організація? Мені здається, Рокса вирішила вкласти у цей дитячий проект усі свої гроші!

— Не тільки Ляна вважає їх дуже перспективними, — зауважила Дарина.

— З Роксоланою теж носилися під час навчання, як з Гальяно.

— Ти хочеш сказати, що вона мала відкрити своє ательє, як і ти? — здогадалася я.

— У неї для цього було набагато більше, ніж у мене, — фарбована блондинка пихато поводить очима.

— Я вважаю дуже важливим те, що Роксолана проявила себе ще й як меценат, — закінчую свою думку.

— А свою колекцію вона ще покаже. Я вже бачила кілька ескізів, — бреше Дарка.

— Справді? — Даліла неприємно здивована. — А вона нічого не казала…

— Ну, зараз не зовсім відповідна економічна ситуація. І я їй порадила не поспішати, — авторитетно заявили Дарина Миколаївна.

І ми посунули до наступного експоната, залишивши Далілу на самоті з її патологічною заздрістю.

Василь починав відверто нудитися. Треба було терміново знайти Марчея, який хоч ненадовго, але міг зайняти мого чоловіка. Щоправда, Василь його товариства ніколи особливо не прагнув, позаяк Рішард в армії не служив, а будівництвом не цікавився.

— Добривечір! Привіт! Як справи? — направо і наліво вітаюся зі знайомими, шукаючи очима Роксу.

— Мабуть, Лянка у кабінеті. Ще не підготувалася, — кажу Василеві і спрямовую наше тріо у дідусеву підсобку.

Обережно стукаю у двері і зазираю усередину.

— Лян, привіт! Ну, скільки можна? Там уже всі зібралися! Треба розпочинати, — з легкими претензіями кажу я, і ми усі заходимо у кабінет.

В її шкіряному кріслі сидить, як господар, Рішард. Василь на диво жвавішає і простягає йому руку. Мені відразу відлягає від серця.

— Дякую, що прийшли, — повернувшись від дзеркала, вітається Роксолана.

Зауважую її червоні очі і набряклий носик, який вона майстерно намагається припудрити.

— Ти чого? — питає Дарка і пошепки додає: — Знову гиркалися?

Лянка дивиться на неї благальним поглядом.

— Щось в око потрапило. Тут така пилюка!

Раптом ми чуємо якусь метушню у залі.

— Ну ось, вже справді час починати, — каже Роксолана.

Вона першою виходить у зал і поспішає до журналістів і фотографів, які скупчилися довкола якоїсь персони. Нам поки що нічого не видно. І ми заінтриговано переглядаємося. Раптом бачимо, що наша галерейниця виловлює за руку гордість українського народу, співачку Роксану, яка, відмахуючись від теле- та фотокамер, щоразу повторює:

— Жодних інтерв’ю. Це — приватний захід. Жодних інтерв’ю.

Лянка підводить її до мікрофона і, щасливо посміхаючись усім, розпочинає презентацію:

— Шановні панове, вітаю вас. І прошу нашу гостю, яку не потрібно нікому представляти, урочисто відкрити нашу особливу вечірку.

— Доброго вечора усім, хто сьогодні прийшов вшанувати мистецтво!

Зірка «Євробачення» зриває шквал аплодисментів.

— Мені дуже приємно, що моя давня подруга і майже тезка запросила відкрити цю експозицію. І я сподіваюся, що і надалі буду бажаним гостем на таких заходах. Тим більше що… що я теж якимось чином трохи належу до мистецтва, — у галереї сміх. — Я хочу сказати, що спокійна за розвиток нашої культури, якщо нею займаються такі філантропи, як господиня сьогоднішнього вечора!

Знову аплодисменти і спалахи фотокамер.

Потім вона ще щось говорила, але її вже ніхто не слухав: жінки ревниво оглядали її з ніг до голови, а чоловіки терпляче сподівалися на якусь пісню. Та несподівано для всіх Роксана розпрощалася, пояснивши, що вона сьогодні не в голосі і не може заспівати навіть одного куплета.

— Напевно, пісня не передбачена в угоді, — шепоче мені на вухо Дарка.

— Ти що! Лянка давно її знає. І відгукувалася про неї дуже-дуже добре. Я думаю, що це за так. По старой дружбе, — шепочу їй у відповідь.

— Не може бути! — не вірить Дарка. — Бізнес і друзяки — різні стихії.