Антін Щегельський - Секс-бомба застарілої конструкції, або Уроки державної служби

А наступного ранку Антон Петрович ще не встиг переступити поріг кабінету й увімкнути комп’ютер, як його викликав міністр. У кабінеті крім господаря, сиділи Софія Борисівна і ще якась увішана коштовностями цибата дівуля років двадцяти семи. З тих, про яких кажуть:…зате розумна.

«Директор департаменту Кривошип, — здогадався Грабовський. І подумав, дивлячись на оздоблені коштовним камінням сережки, кольє та каблучки, у яких всіма кольорами веселки вигравало сонце, — як прейскурант для претендентів на отримання дозволу займатися приватною практикою. Подивишся на таку, — мало не запропонуєш».

Щойно він сів на стілець, як Кривошип гнівно запитала:

— Що ви собі дозволяєте!? Вас послухати, то усі адвокати й нотаріуси злодюги, хабарники та кримінальні злочинці. А це, між іншим, люди кристальної чистоти і чесності, — розмахувала перед самісіньким носом Миколи Григоровича руками, де на кожному пальці виблискував якщо не діамант то смарагд. — Говорила так впевнено, ніби сама щиро вірила власним словам. Грабовський же мовчав і лише всміхався, чим ще більше дратував директорку департаменту. А коли та замовкла, ніби між іншим запитав:

— Ви одружені?

— Ні.

— То, може, у вас батько крутий бізнесмен, чи бабуся залишила фантастичну спадщину?

— Ні, відповіла пані, вірніше, панна Кривошип, все ще не розуміючи, куди той хилить.

— Може всі оці коштовності куплені на голу платню директора департаменту?

— Та як ви смієте! Я на вас до суду подам!

— Заспокойтеся, — тихо але владно мовив міністр. — Антоне Петровичу, я хочу, щоб ви пояснили нам, чому саме такі запитання підібрали для інтерв’ю?

— А яких ви чекали? Обиватель, чи то, пак, пересічний громадянин, щодня дивиться по телебаченню художні й документальні фільми про те, як криміналітет з допомогою нотаріусів відбирає у самотніх пенсіонерів, алкоголіків та й у просто порядних людей житло. Як засвідчують здійснене під дулом пістолета «добровільне укладення угод про відчуження майна» тощо. Скажіть, як мені переконати цих людей у тому, що в більшості своїй нотаріуси добропорядні й законослухняні громадяни, якщо не через розумні й зважені відповіді на найгостріші запитання? Якщо я сюсюкатиму з директором департаменту, на що, гадаю, панна Кривошип і сподівалася, мені ніхто не повірить. Бо це те саме, що, дивлячись на оцю ювелірну вітрину, — кивнув у бік Наталки Кривошип, — повірити в чесність і непідкупність державного службовця. Тож, якщо ви чекаєте від мене якісної роботи, дозвольте робити її так, як я вмію.

— Гаразд. Ідіть працюйте, — потиснув Грабовському руку міністр. — А ви залишіться, — наказав директорці департаменту.

Про що говорилось за зачиненими дверима міністерського кабінету, знали тільки двоє учасників тієї розмови. Навіть Софію Борисівну в те не посвячували. Але за деякий час на сайті міністерства з’явилося оголошення про вакансію директора департаменту законодавства про адвокатуру й нотаріат, а в центрі столиці стало на одного приватного нотаріуса більше.

Антон Грабовський, який і раніше не був на короткій нозі з міністерськими, став відчувати навколо себе щось схоже на вакуум.

Із від’їздом міністра на відпочинок, життя у міністерстві завмерло. Грабовський також подумував скористатися нагодою й хоч тижнів на два махнути з Валерією до моря. Але ці плани несподівано зруйнував директор департаменту Грищенко:

— Ви б написав заяву на посаду начальника відділу, — запропонував він. — Дежсекретар не проти.

— Цікава пропозиція. А що для цього треба?

— Пройдете стажування, складете іспит і все. До речі, я з понеділка у відпустці, а вас призначили виконуючим обов’язки директора департаменту. Ось вам і стажування. Повернуся із відпустки, напишу позитивний відгук і з Богом!

У міністерстві був мертвий сезон. Софія Борисівна взяла відпустку одночасно з міністром. Відпочивали й більшість знайомих директорів департаментів. Навіть Сеньйорита Вишенька, не дочекавшись його відпустки, махнула з подругою в Анталію. Оксану — сусідку по кабінету — Грабовський сам відпустив у Коктебель на фестиваль бардівської пісні. Попередньо домовились, що у випадку чого він потелефонує, аби дівчина взяла у брата-лікаря бюлетень. Тож Антон Петрович цілий місяць нудився в гордій самотності. Обтяжений відповідальністю за увесь департамент, Грабовський справно ходив на службу. Просиджував перед комп’ютером належні години, мужньо переборюючи дрімоту, яка уперто склеювала йому повіки.