Антін Щегельський - Секс-бомба застарілої конструкції, або Уроки державної служби

— Мнє главноє журналістіка. А ошібкі і опєчаткі, ето жє блохі!

Сьогодні на міністерському сайті з’явився новий «блохастий шедевр» Софії Борисівни під заголовком:

«ДІЯЛЬНІСТЬ УПОВНОВАЖЕНОГО У СПРАВАХ ДОТРИМАННЯ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ І ОСНОВНИХ СВОБОД ЛЮДИНИ».

Визначення прав людини та їх дотримування завжди були у центрі уваги людства. Ще в античні часи стояло питання: як забезпечити існування сильної держави та при цьому зберегти права людини? Будучи споконвічним, це питання турбує нашу державу й сьогодні.

Ратифікація Конвенції про захист прав і основних свобод людини, одного з найбільш впливових і унікальних механізмів захисту прав чєловєка в Європє, змінила правове поле в нашому государстві, підтвердивши прагнення України створити правову державу.

Ставши відповідно до Конституції України частиною національного законодатєльства, Конвенція надала можливість захистити права лічності не тільки на національному рівні, але й на рівні європейському…»

— І це називається журналістикою! — не міг заспокоїтись Василь Григорович. — Старий, давай покажемо їй, як треба писати. Ось просто зараз дзвони й домовляйся про інтерв’ю.

Уповноважений у справах дотримання Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини Валерій Логвин виявився гостинним господарем і дуже цікавим співрозмовником. Тож на інтерв’ю та каву з коньяком вистачило двох годин. Залишилося розшифрувати та відредагувати текст.

Але робота над інтерв’ю несподівано затягнулася. І причиною тому послужило завершення обговорення президентського проекту конституційної реформи. За тиждень треба було закінчити опрацювання і систематизацію даних, які «під завісу» потекли безперервним бурхливим потоком. Тож як колись робітників і студентів залучали до збирання врожаю на колгоспних ланах, у міністерстві справедливості всіх, хто вміє працювати за комп’ютером, кинули на прорив. Та немає лиха без добра. Під шумок вдалося вибити новенький комп’ютер ще й для начальника відділу.

— Можу вас порадувати, — увірвався в кабінет Грищенко. — У неділю міністр їде на цілий тиждень до Страсбурга й бере з собою Софію Борисівну. Тож маєте нагоду трохи перепочити.

Але перепочинку не вийшло. У п’ятницю надвечір Софія Борисівна зателефонувала Петренку й попередила, що буде телефоном надсилати інформацію про хід візиту міністра до Ради Європи та інших міжнародних інституцій. Тож треба комусь, бажано самому Василю Григоровичу, постійно бути на телефоні. І Софія Борисівна, як справжній журналіст (чого у неї дійсно не відбереш), телефонувала у будь-яку вільну хвилину. Часто навіть пізно увечері. Диктувала повідомлення, які треба було терміново набирати і передавати на сайт та розсилати по інформаційних агенціях та інших засобах масової інформації.

Працівники відділу по черзі під диктовку Софії Борисівни записували повідомлення, обробляли й поширювали їх. Особливо діставалось Грабовському, який, як переучений шульга, що звик обходитися диктофоном і комп’ютером, в’янучими пальцями ледь встигав записувати ті телефонограми. А все тому, що Лаврентій Павлович пожлобився придбати для відділу перехідник від телефону до диктофона. Ґазда тільки й промовив, прочитавши підписану держсекретарем заявку: «Тут вам не СБУ, а Міністерство справедливості!».

«Уже ліпше було б СБУ, — подумки лаяв Ґазду Грабовський, — хоч не було б проблем з апаратурою!» — Але від тої лайки корчі в правиці не ставали слабшими.

Та поїздка міністра до Страсбурга, мала й інші небажані для наших героїв, хоч і приємні для інших, наслідки. Що відбулось у столиці Європи між міністром і його прес-секретаркою, автору невідомо. А якби він і знав, то про такі пікантні подробиці переповідати через десяті уста в солідному товаристві не заведено. Лише зауважимо, що, як стверджують сусіди міністра по поверху, Софія Борисівна стала проводити у його кабінеті навіть більше часу, ніж у власному. Виходила звідти завжди розпашіла й усміхнена. Що то значить улюблена творча праця!

Цього разу в міністерському кабінеті відбувалося щось незвичайне. Більше того, за інших обставин навіть неприпустиме. Там за зачиненими дверима з’ясовували стосунки. Вірніше, Софія Борисівна переконувала свого патрона, що Петренко нездара, що він не бажає нікому коритися, а сам завалив роботу відділу.