Наталія Дурунда - Спокутий гріх

Реакція коханої дівчини засмутила його. Антон розумів, що їхні почуття наразі невзаємні, але сподівався завоювати її прихильність. Адже вони ще мало знайомі. За що любити? Пройде час — пізнають один одного краще. Все стане на місця. Терпіння… Лише терпіння… Для себе він уже все вирішив. Ця дівчина належатиме йому. Іншому навіть пальцем не дозволить до неї торкнутися.

— Завтра ввечері заїду, — прошепотів на вухо Еммі. — І зроблю все, щоб ти усміхалася, — багатозначно додав на прощання. — Пробач, що заскочив без попередження.

Останні слова приємно зачепили дівчину. Вона мимоволі усміхнулася.

— Він тобі не подобається? — присіла біля доньки Ірина й співчутливо торкнулася її плеча. — Як на мене — серйозний, сильний, успішний, відповідальний чоловік. Уважний. Кохає і не приховує почуттів.

— Я не думала про заміжжя, — сумно відповіла Емілія. — Його наполегливість лякає. Не знаю… Та ти й сама не у захваті, — відмітила якийсь пригнічений стан Ірини.

— Не поспішай. Придивись до нього краще, — по-філософськи відповіла, наче уникаючи пояснень. — У житті часто один кохає — другий страждає.

— Думаєш…

— Ти не любиш, — боляче посміхнулася. — Подумай, чи вистачить його кохання на двох? Чи витримаєш? Антон хороший хлопець і заслуговує взаємності. А ще… — запнулася.

— Що? — насторожилася Емма.

— Деякі люди взагалі не одружуючись живуть і нічого, — якось боязко промовила.

— То ти такої долі мені бажаєш? — з докором випалила Емілія.

— Ну що ти, — заперечила Ірина. — Я кажу: пізнай його краще. А далі — слухай своє серце, — поспішила виправдатися Ірина. Адже усвідомлювала, що серйозно хвора й довго не проживе. З ким залишиться її донька? Не має жодного морального права прирікати її на самотність.

Ввечері Емілія зустрілася з друзями, колишніми однокурсниками: Таїсією Савчук, Властою Тарасовою та її нареченим Анатолієм Шаміним. Компанія зайняла столик на терасі в затишному кафе. Хоч усі й закінчили журфак — за фахом працювала тільки Власта. Робота Емілії хоч і вважалася фаховою, але була далека від справжньої журналістики. Макарова більше була зосереджена на іноземних мовах, Анатолій — на комп’ютерних технологіях, програмуванні, Таїсія — працювала в агентстві нерухомості.

Крім студентської дружби молодих людей об’єднувала любов до спортивних танців. Два рази на тиждень вони зустрічалися у клубі «Фантом», де займалися і підтримували форму.

— Шкода, що твій Антон мене заміж не кличе, — з неприхованою заздрістю мовила Таїсія. — Я б не сумнівалася. Таких, як він, лише у кіно показують: що зовнішність, що характер, що професія. Усе при ньому.

— Ну-у, характер ще треба пізнати, — не погодилася Власта Тарасова. — Інколи зовнішність буває дуже оманлива.

— Згідний, — відразу підтримав Власту Анатолій Шамін. Колись, ще на першому курсі, він був таємно закоханим в Емілію. Однак, дівчина бачила у ньому лише вірного друга. Довіряла, наче братові. Зрештою хлопець змирився й переключив свою увагу на її кращу подругу Власту. Тепер щасливий у взаємних відносинах.

— Антон здається чуйним, ніжним, уважним, — ділилася найсокровеннішим Макарова. — Казав — зробить усе, щоб я усміхалася.

— Не відвертайся від людини, як відчуваєш, що кохає, — порадила Власта. — Дай йому можливість розкрити себе. Це тільки на екрані — любов з першого погляду і всі щасливі. У житті все банально і приходить з часом. Інколи здається, що знаємо один одного досконало. А в складних ситуаціях виявляється, що той, хто вчора другом був, може холоднокровно зрадити. Тоді й розплющуються очі. Наче й не знала людину зовсім. Проте, буває й навпаки…

— Тебе щось стримує, — не витримав Шамін і втрутився у жіночу розмову. — Треба прислухатися до внутрішнього голосу. Ми ж не в середньовіччі живемо, аби собою жертвувати.

— Не перегинай, — скривилася Тая. — Мова йде лише про банальне побачення. Та Емма чомусь вирішила, що Антон вже кличе її заміж. Правильно? — скептично кинула в бік Макарової. — Розслабся і не панікуй передчасно. Можливо, більше двох побачень він і сам не витримає. Відчує твій холод і…

— Тая правду каже, — підтримала Власта. — Спробуйте. Може, до весілля й не дійде. А може…

— Ти закохаєшся, — весело докінчив Анатолій.

— За це й вип’ємо, — підняла келих Власта.

Всі дружно підтримали.

— Тобі сподобалась вистава? — обережно запитав Антон, коли прогулювались з Емілією вечірнім містом після відвідин театру.