Наталія Дурунда - Спокутий гріх

— Так, — спробувала усміхнутися у відповідь. — Сучасна. Про сімейні стосунки: вона не кохала, тому зраджувала, а він страждав…

— Той чоловік сам винен, — підняв голову до вечірнього зоряного неба Волошин.

— Справді? — здивувалася Емма. Адже була впевнена, що Антон спеціально вибрав той спектакль, щоб показати, як страждає від нерозділеного кохання. — Чому?

— Та що він зробив для того, аби дружина покохала його? — зупинився й пронизливо глянув на Емілію. — Мучився в душі, страждав. Але його зовсім не цікавило, що відчуває вона. Можливо, ще дужче страждає? Може зраджує лише для того, аби привернути до себе увагу? Нещасна людина не здатна зробити щасливим того, хто поряд, — підвів підсумок.

— А ти здатен? — несподівано запитала Емілія.

Вона вже зрозуміла, до чого веде Антон.

— Здатен! — твердо відповів, наче очікував питання. — Заради коханої людини я цілий світ догори дриґом перевернути здатен. Закрити її собою від дощу й холодних житейських вітрів, ділити останнє й примножувати те, що є.

— То ти аж так кохаєш? — ледве промовила вражена Емілія.

— Люблю, — впритул наблизився й наскрізь проштрикнув дівчину палким гарячим поглядом.

Узяв її руки в свої долоні й ніжно поцілував.

— Виходь за мене, — завмер в очікуванні.

Від крижаного полум’я його незмигних сіро-сталевих очей Емілія заціпеніла. Чоловік налаштований вкрай рішуче й так просто не відступиться, навіть якщо вона й відмовить. У ньому відчувається порода хижака, сильний характер, сталеве терпіння. Він не наполягатиме, але й не відпустить…

Та ще Емма відчувала в ньому тепло, безмежну ніжність, реальну опору в житті, впевненість у завтрашньому дні. Це породжувало симпатію, притягувало.

Антон відповідальний, забезпечений, міцно стоїть на ногах і головне… кохає. Із нього безперечно вийде гарний чоловік і люблячий батько. А ще… маму нарешті можна буде показати закордонним лікарям. Її серце зовсім нікудишнє. Останнім часом з квартири майже не виходить, бо потім важко піднятися на третій поверх. Хоч виду не показує. Старається бути щебетливою, порається на кухні — Емма знає про її здоров’я. Такий зять, як Волошин, неабияк порадує неньку.

З думкою про маму на серці приємно защеміло.

Антон відчув її настрій. Повільно нахилився. Легенько торкнувся губ.

Емілія не заперечила. Волошин зрозумів — він на правильному шляху. Головне не схибити. Ще раз солодко глянув у її прекрасні очі, кольору моря, обережно погладив м’яке волосся і взяв у свої обійми…

— Ой не подобається мені це все, — ділилася своїми побоюваннями Зоя Павлівна з колегою Лідою Шаповаловою, спостерігаючи з вікна, як Емілія сідає в машину Антона.

Наречений приїхав, щоб забрати кохану на обід. Жінки були ровесницями, ще й обидві розлученими. Дякуючи житейському досвіду, на стосунках з чоловіками розумілися добре.

— Чому? — здивувалася Ліда. — Здається, він серйозно закоханий. Навряд чи обмане.

— Вона не закохана, — не відриваючи очей від вікна, задумано відповіла Зоя. — Думає, його любові вистачить на двох. Але ж…

— Ти впевнена? — насторожилася Шаповалова.

— Я не сліпа.

— А що каже Ірина? — поцікавилася Ліда, адже знала, що Черкасова з Макаровою з Полтавщини. Знайомі ледь не з дитинства. Колись саме Черкасова допомогла подрузі влаштуватися у Києві.

— Радіє за дочку, — важко опустилася в м’яке крісло Зоя. — Волошин — завидний жених: власна квартира у новобудові на лівому березі, престижна робота, достаток. Та й сам Антон — красень, що й казати. Емілія не відчуває до нього неприязні. Симпатизує, тепло відноситься. Але ж не кохає! Сліпому треба бути, щоб це не бачити!

— Ти говорила з нею про це? — насторожилася Ліда.

— Пробувала, — зітхнула Зоя. — Все заперечує. Антона любить. Дала згоду на одруження. А те, що не засліплена коханням, то це тому, що їй уже не п’ятнадцять. Розумієш? Досвідчена наша! — боляче скривилася.

— У неї подруги є? Що вони радять? Вона ж точно спілкується з ними на такі теми, — намагалася знайти вихід Шаповалова.

— А що сьогоднішня молодь може порадити? — сердито пробурчала у відповідь керівниця служби. — Якщо дорога машина, житло та ще й гроші…

— Ясно, — зрозуміла натяк Ліда. — Але, якщо Емілія сама вирішила зв’язати свою долю з Антоном, може, не слід втручатися? Скільки пар так одружуються й потім щасливі у шлюбі. Одна справа, коли зовсім нелюб. Інша, коли в душі горить теплий вогник. У такому випадку, лише від чоловіка залежить: грітиме він чи згасне…