Антін Щегельський - Мемуари українського Казанови

Гецько закінчив лиш «дурну школу», як пані Лісовська називала всілякі там технікуми і профтехучилища. Тепер він працював на меблевій фабриці у райцентрі, що за півтора кілометра від села. Оббивав тканиною та шкірою м’які меблі. А у вільний час по селах перетягував людям дивани та крісла. І треба віддати йому належне: кращого майстра на увесь район не було. Тож роботи у Гецька вистачало завжди. Ще й у чергу до нього доводилося «записуватись». А що цей чоловік не пропускав жодної нової спідниці, то нерідко, закінчивши роботу, разом з господинею випробовував щойно замінені диванні пружини на міцність. Про те, чи хтось із господарів заскакував майстра на гарячому під час тих випробувань, достеменно невідомо. Гецько про таке не розповідав, та й замовниці вважали за краще мовчати. Тільки синці, що час від часу з’являлися на майстровому обличчі, красномовніше всяких слів видавали Гецькові таємниці. Але від того майстрова популярність серед жінок тільки зростала. Все більше господинь намагалося запросити для ремонту меблів саме його. І Гецько не відмовляв нікому.

Під час однієї з таких халтур Гецько зустрів свою майбутню дружину. Він саме закінчував оббивати старовинний, мабуть ще царських часів, диван і вже подумував як би дотепніше запропонувати майже вдвічі старшій від нього, але все ще апетитній господині, провести спільні «польові, але без м’якого знака» випробування відреставрованих меблів, як до хати ступило високе, статне синьооке диво. Із тих, поруч з якими наймодніші топ-моделі здаються сіренькими простушками. «От би з ким перевірити на міцність диван!» — промайнула думка. А вголос він сказав:

— На сьогодні все. Тут ще треба б підновити бронзову фурнітуру та заново полакувати дерево. Але це вже іншим разом. Якщо юна господиня дозволить, то я прийду в суботу.

— А чому ж, — посміхнулася дівчина. — Приходьте.

І він приходив у суботу, неділю, в понеділок… Так зачастив, що й незчувся, коли відремонтував та підновив усі меблі. Але випробувати їх на міцність вдалося лише після весілля. Бо Поліна — так звали Гецькову пасію — виявилася дівчиною не тільки вродливою, а ще й вихованою у суворих селянських традиціях.

Оселилися в його батьків. На перших порах Гецька немов підмінили. Він жодного разу навіть не глянув на інших жінок, не кажучи вже про випробування на міцність відремонтованих диванів та матраців. Гецько мало не молився на свою юну дружину. Годив їй у всьому, без слів вгадував і виконував кожну забаганку, що страшенно бісило пані Стасю. Але, вихована в пошані до старших, невістка не давала свекрусі жодних підстав для зауважень, а тим більше для сварки. Навіть не заперечувала, коли та, всупереч бажанню молодят, нарекла їхнього первістка Іллею. А от коли народилася дівчинка й Поліна записала її Надійкою, у свекруху, яка ще з часів своєї молодості виношувала мрію назвати онуку Еллою, ніби сам сатана вселився. Що б Поля не зробила, старій все не так. І діти вічно зашмаркані й недоглянуті, і грядки посапані не так, як треба, і навіть кури малими яйцями несуться, чого в господі у пані Міхалової ніколи досі не було…

Слухаючи, як мати гризе невістку, Гецько, замість того, щоб заступитися за дружину, й сам почав вишукувати гандж у її поведінці. Та й чи довго його знайти, коли на її руках і діти, й город, і старенький свекор, який вже мало не на ладан дише, та ще й робота на швейній фабриці — спробуй зі всім упорайся! За цими буденними турботами Поля якось непомітно для себе огрубіла, перестала удома красиво одягатися. Тож Гецька знову потягнуло у блуд.

А тут іще нова спокуса по сусідству з’явилася. Сусідський син Петро привіз до батьків зі столиці свою юну дружину з дитиною, а сам подався на цілий місяць на курси підвищення кваліфікації. Ну чим тобі не нагода ощасливити сусідку, а заодно й перевірити, які ті столичні кралі в постелі. Порівнюючи подумки свою Полю з сусідською Марією, Гецько все більше розпалювався пристрастю і бажанням до останньої. Жінка не могла спокійно пройти повз Гецька, аби той бодай словом не зачепив її. На людях і наодинці він роздягав Марію очима. Та так пристрасно, що вона майже фізично відчувала це.

Невдовзі усі на кутку вже помітили ці Гецькові залицяння. Не залишилися вони й поза Поліниною увагою. Дійшло до того, що вона, аби обмежити Гецькові контакти з сусідкою, навіть заборонила своєму Іллюші гратися з Маріїним Павликом. Це було жорстокістю по відношенню до дітей, хоч аж ніяк не вплинуло на поведінку чоловіка. Він як і раніше продовжував домагатися столичної кралі. Марія ж тяжко страждала від тих домагань. Власне, вона була абсолютно байдужою до сільського ловеласа. Її гнітило інше. те, що з часом увесь куток, включаючи навіть Маріїних свекра з свекрухою, став дивитися на неї, як на розбещену спокусницю, яка мріє лише про те, щоб затягнути нещасного чоловіка у постіль.