Колін Маккалоу - Ті, що співають у терні

Джастина негайно приступила до реалізації своїх планів покинути Англію. Клайд так розстроївся, що впав у верескливу істерику, від якої Джастину аж тіпати почало, але наступного дня повністю змінив своє ставлення і здався на її милість з елегантною й великодушною поблажливістю. Неважко було спекатися квартири, розташованої в колишній стайні, яку свого часу переробили на жилий будинок: виявилося, що подібні помешкання користуються підвищеним попитом; більше того — як тільки пішли чутки, що вона з’їжджає, претенденти надзвонювали чи не кожні п’ять хвилин, тож Джастині довелося зняти з апарата слухавку. Місіс Келлі, яка допомагала їй «по господарству» ще з тих далеких днів, коли Джастина вперше прибула до Лондона, з сумом дибала посеред куп дерев’яних стружок та ящиків, оплакуючи свою долю, а потім тишком-нишком поклала слухавку на телефон, сподіваючись, що зателефонує хтось достатньо впливовий, щоб переконати Джастину передумати.

І в розпал цього гармидеру дехто впливовий таки зателефонував, але не для того, щоб переконати її у зворотному, — Рейн і гадки не мав, що вона збирається від’їжджати. І тому спитав Джастину, чи не згодиться та виступити в ролі господині на прийомі, який він зібрався влаштувати у своєму будинку на Парк-лейн.

— Ти про що? Який будинок на Парк-лейн? — здивовано пискнула Джастина.

— Ну, з огляду на те, що Велика Британія бере дедалі активнішу участь у справах Європейської Економічної Спільноти, і мені доводиться проводити в Англії багато часу, тому я вирішив, що мені зручніше буде мати якесь постійне помешкання, от я й орендував будинок на Парк-лейн, — пояснив Райнер.

— Ну ти й вилупок, Рейне! Огидний і мерзотний негідник! І давно ти його орендуєш?

— Близько місяця.

— То он чому ти минулого разу, коли ми вечеряли, вигадав всю оту ідіотську історію? Пішов ти! — Джастина так розлютилася, що геть забула про гарні манери.

— Взагалі-то, я збирався тобі сказати, однак мені так подобалася твоя свята віра в те, що я увесь час мотаюся туди-сюди літаком, що я не міг відмовити собі у задоволенні ще трохи поводити тебе за носа.

— Я приб’ю тебе! — прогарчала вона крізь стиснуті зуби, часто кліпаючи, щоб не заплакати.

— Та ні, Herzchen, благаю, не злися! Приходь, будеш моєю господинею. Тоді й надивишся досхочу на мої скромні пенати.

— Ага! У компанії з п’ятьма мільйонами інших гостей. Що сталося, Рейне? Ти не довіряєш самому собі й боїшся залишитися зі мною наодинці? Чи ти не довіряєш мені?

— Ти ж будеш не гостею, — відповів Райнер на першу частину її тиради. — А господинею, а це зовсім інше. Ну як, згода?

— Так, — хрипко відповіла Джастина, витерши сльози тильним боком долоні.

Все вийшло значно приємніше, аніж вона насмілювалася сподіватися, бо будинок справді був красивий, а Рейн у доброму гуморі, який мимоволі Джастини передався і їй. Вона прибула, вдягнувшись відповідно оказії у дещо квітчасту сукню, як на його смак; на його обличчі з’явилася гримаса, коли він побачив те потрясаюче лискучо-рожеве плаття, але він змусив Джастину взяти себе під руку і влаштував їй невеличкі оглядини будинку до прибуття гостей. А на прийомі він поводився належним чином, ставлячись до неї перед гостями з ненав’язливою довірливістю, від якої Джастина почувалася і потрібною, і корисною. Гості ж Райнера були настільки впливовими політиками, що їй навіть подумати було лячно, які важливі рішення вони можуть приймати. А в іншому це були цілком звичайні й навіть непримітні люди. І це дещо пригнічувало Джастину.

— Я була б не проти, коли хоча б один із них виявив симптоми зіркової хвороби і похизувався, що належить до вершків суспільства, — сказала вона, коли гості розійшлися, радіючи, що вони з Райнером нарешті залишилися наодинці, здивована тим, що він швидко відправляє її додому. — Ну, як Наполеон або ж Черчілль. Інакше довелося б довго пояснювати, чому один — обранець долі, а другий — видатний державник. А ти вважаєш себе обранцем долі, Рейне?

Він поморщився.

— Тобі слід обережніше ставити запитання у розмові з німцем, Джастино. Ні, не вважаю. Навпаки — я вважаю, що політикам негоже бачити себе обранцями долі. Таке може піти на користь небагатьом, та й то навряд чи, зате переважна більшість «обранців долі» накликають на себе та на свої країни нескінченні лиха.

Вона не мала бажання заперечувати його слова. Однак такий поворот розмови добре послугував для того, щоб пустити її в певне русло: тепер Джастина могла змінити тему так, щоб ця зміна не видалася навмисною й очевидною.