Колін Маккалоу - Ті, що співають у терні

— Так, це правда, інколи я використовую тебе як привід, — спокійно зізнався він. — Взагалі-то, я часто тобою прикриваюся. Але це зовсім неважко, бо мені подобається бути з тобою. — Він зупинив на ній задумливий погляд своїх темних очей.

— Ти сьогодні якась дуже тиха, Herzchen. Тебе щось непокоїть?

— Та ні, нічого. — Джастина поколупалася ложечкою в десерті й відсунула його убік, так і не доївши. — Окрім однієї дурнички. Ми з мамою не листуємося щотижня, як раніше — ми з нею бачилися так давно, що вже не лишилося, що казати одна одній, — але сьогодні від неї прийшов такий дивний лист. Зовсім нетиповий.

Його серце занило; Меґі й справді не поспішала обдумати його пропозицію, але інстинкт підказав йому, що вона нарешті почала діяти. І до того ж не на його користь. Меґі розпочала свою гру, щоб повернути Джастину до Дрогеди і таким чином продовжити династію.

Він потягнувся через стіл і взяв Джастину за руку; попри оце жахливе плаття, вона з віком тільки гарнішає. Тоненькі зморшки надавали її обличчю дівчинки-шибайголови такої необхідної їй солідності, а також підкреслювали силу характеру, якого особі, що за цим лицем крилася, ніколи не бракувало. Але ж наскільки глибоко поширювалася оця зовнішня зрілість? Ось у чому полягала сутність проблеми з Джастиною, наявність якої вона категорично відмовлялася визнавати.

— Серденько, твоїй матері самотньо, — пояснив він, спалюючи за собою мости.

Якщо їй хотілося саме цього, то яке він має право вважати, що сам мислить правильно, а вона — хибно? Джастина — її донька, і вона, безперечно, знає свою матір набагато краще, аніж він.

— Так, можливо, — мовила Джастина, насупивши брови, — але я не можу позбутися відчуття, що тут щось іще. Ну, я хочу сказати, що вона, напевне, багато років почувалася самотньою, але з якого дива вона викинула оцього несподіваного коника, чи як це назвати? Я не можу вловити і збагнути, що це, Рейне, і саме це мене найбільше непокоїть.

— Ти, мабуть, постійно забуваєш про одне: вона старіє. Тому цілком можливо, що на неї тиснуть певні обставини та факти, з якими їй раніше було набагато легше впоратися. — Раптом у його очах з’явився відсторонений вираз, наче його інтелект всю свою силу зосередив на чомусь, що суперечило щойно сказаному. — Джастино, три роки тому твоя мати втратила єдиного сина. Ти гадаєш, що з часом біль вщухає? На мою думку, він лише посилюється, стає нестерпнішим. Його немає, він пішов у небуття, і, можливо, в неї виникає відчуття, що тебе теж немає. Зрештою, ти ж навіть у гості до неї не їздила!

Джастина заплющила очі.

— Я поїду, Рейне, поїду! Обіцяю, що невдовзі поїду! Ти маєш рацію, як завжди. Я ніколи не думала, що скучатиму за Дрогедою, але останнім часом у мене з’являється до неї досить сильна прихильність і навіть любов. Наче я й справді її частина.

Раптом Райнер поглянув на годинник і сумно всміхнувся.

— Боюся, що сьогодні — один із тих випадків, коли я використав тебе, Herzchen. Мені страшенно незручно просити тебе самій добратися додому, але менш ніж за годину я маю зустрітися з декотрими вкрай впливовими панами у вкрай секретному місці, до якого я маю прибути у власному авто, керованому німцем, який пройшов потрійну перевірку в службі безпеки.

— Лицарі плаща й кинджала! — пожартувала Джастина, приховуючи образу. — Он звідкіля оці несподівано замовлені таксі! Мені ввіряють водія таксі, але не довіряють таємниць майбутнього Спільного ринку, еге ж? Що ж, я покажу тобі, що мене не цікавить ані таксі, ані твій водій, тричі перевірений службою безпеки: я поїду додому в метро. Іще досить рано. — Його долоні мляво лежала на її руці. Вона підняла її, притиснула до щоки, а потім поцілувала. — Ой, Рейне, не знаю, що б я без тебе робила!

Він опустив руку в кишеню, підвівся, обігнув столик і другою рукою витягнув її стілець.

— Я твій друг, — сказав він. — А друзі для того й існують, щоби без них не можна було обійтися.

Але коли вони розсталися, Джастина поїхала додому у вкрай задумливому настрої, який швидко змінився на пригнічений. Сьогодні вона, як ніколи близько, підійшла до обговорення особистих стосунків: по суті сказала, що матері страшенно самотньо, вона старіє, і тому їй доведеться з’їздити додому. Відвідати матір, сказав Рейн, але насправді в її голові увесь час вертілася думка — а може, він мав на увазі поїхати й залишитися там? І це свідчило, що коли він щось і відчував до неї у минулому, то це й залишилося у минулому, і він не мав бажання воскресати його.