Татьяна Лебедева - Бандерівка

Вася стиснув зуби.

— Дівчина нас потім кинула, так, Харлею? І залишились ми вдвох.

У ветлікарні доктора не було на місці. Жінка на рецепції довго дзвонила йому на мобільний. Вася та Саша нервували.

Нарешті, похилий доброзичливий чоловік відчинив вхідні двері та привітався.

— Таак, що трапилось? Хто образив цього гарного песика?

Він накинув халат, Харлея перенесли до кабінету.

— Гарний пес, сильний, — примовляв він, оглядаючи.

— Скажіть, він буде жити? Хай навіть його паралізує, я не згоден присипляти! — Вася схопився руками за голову.

Ветеринар зробив укол і одним різким рухом вставив хребет. Собака смикнувся й залаяв.

— Жити буде, — сказав він. — Внутрішні органи не пошкоджені, задні лапи чутливі. Через декілька днів прийде до норми й знову ганятиме.

Вася зрадів, як дитина. Сашко вперше побачив його посмішку: широку та щиру, зверху губа високо оголила ясна. Він покликав Сашу випити з ним чарочку коньяку за знайомство й за здоров'я Харлея. Планів у Саші на вечір все одно не було. І він згодився.

Вася працював у тату-салоні недалеко від парку, де вигулював собаку. Він був майстером-татуювальником. Займався цим уже шість років. Учився, як і Саша, на графічного дизайнера, але на останньому курсі, коли зробив собі перше татуювання, раптом захопився символічним смислом малюнків на тілі. Купив машинку — і понеслось!

Приміщення салону було нове, просторе, з нещодавним ремонтом, на стінах висіли ескізи в рамках і полиці з жовтувато-білими штучними черепами й африканськими статуетками. У кутку кімнати була декорована цеглою і підсвічена синім неоновим світлом барна стійка. Вася обережно поклав на підстилку собаку, помив руки й дістав з-під стійки стакани й пляшку п'ятизіркового коньяку.

Коли коньяк було розлито по чарках, вони цокнулись.

— За вірність.

Саша мовчки випив. Вася одразу ж налив другу .

— Знаєш, я вважаю, що вірність — це найголовніше. Немає смислу ні в дружбі, ні у відносинах, якщо немає вірності. Навіть собака тоді краще за людей. Якщо ти щось обіцяв — будь вірним до кінця. Інакше все життя брехня, і ніхто нікому не потрібен. Можливо, я ідеаліст, — він зробив паузу, щоб налити по третій. Сашко відмовився. — Але я вважаю, що навіть стосовно батьківщини потрібно бути вірним. Мені декілька разів пропонували переїхати в Європу й працювати в салонах там. Але я відмовлявся. Не те щоб я ура-патріот, але там усе якесь чуже, а тут — своє, рідне. А я рідне не зраджу. Не вмію продавати, бо совість мене загризе..

Саша повернувся у свою квартиру поночі . Від алкоголю паморочилось у голові. Він сидів у відчиненого вікна на кухні, не вмикаючи світла, і дивився на Київ. Місто виблискувало мільйонами вогнів, вирувало моторами тисяч автомобілів, воно було живим. Воно не рвалося перед в оскаженілій метушні, як Москва, не існувало тихенько, як російські провінційні містечка, воно дихало в спокійному впевненому темпі, сповнене почуттям високої гідності , енергічно й невибагливо.

* * *

Наступної середи Саша знову відправився до Бориса і Свєти. Усе той же пофарбований темно-зеленою фарбою під'їзд, ті самі попільнички з недопалками на підвіконнях, але цього разу в нього трохи швидше колотало серце, коли він підіймався сходами й натискав дзвоник квартири. Двері відчинив Борис.

— Привіт, брате, заходь! — вони обійнялись і поплескали один одного по спині. Саша прислухався до дівочих голосів, які чулися з кухні. Поки прийшли тільки дві Свєтини подруги, вони щось готували й розмовляли про свої жіночі справи.

Борис провів Сашу на балкон, там він дістав пачку цигарок й запалив.

— Ну що, звикаєш до хохлів? — запитав він, видихаючи дим.

— Так, навіть друга собі знайшов .

Саша розповів суботній епізод з татуювальником і собакою. Учора він телефонував, цікавився, чи одужує Харлей. Вася сказав, що пес значно повеселішав, запрошував у гості.

— Хороші він татухи б'є?

— Ті малюнки й фотографії, що я бачив, мені дуже сподобались. Графіка в основному. Я б навіть сказав — талановитий чувак!

— А в Україні дуже багато талановитих людей. Та взагалі більшість відомих росіян — вихідці з України!

— З першим не буду сперечатися , а ось друге — це ти вже загнув!

— Та послухай, із шоу-бізнесу так більше половини українців: Гоша Куценко, Меладзе, Цекало, співачок сила-силенна! А в радянський час скільки космонавтів було родом з України! І в політиці теж: Явлінський хоча б!

— Ну це знаєш як — очі з натовпу завжди вихоплюють знайоме, рідне. Росіяни теж у всіх знаменитостях шукають російське коріння. Кругом наші! — Саша засміявся. — Але похвально, звісно, що країною своєю пишаєшся!