Маркіз Сад - Будуарна філософія

ЕЖЕНІ. Ой! Ой! Ой! Як гарно!.. Я ще нічого подібного не відчувала… Я в нестямі… Я не усвідомлюю, що кажу… Ой, що це зі мною діється… Яка знемога, яка млість…

ДОЛЬМАНСЕ. Як вона доходить, мала шельма!.. Її задок так стискається — мало палець мені не відтяло… Як любо було б наколоти її в цю мить! (Підводиться й націлює свого прутня в задній прохід дівчини.)

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Потерпіть ще хвилину. Думайте насамперед про виховання дівчини!.. Це така радість — дати їй освіту!

ДОЛЬМАНСЕ. Гаразд, гаразд! Як ти мала нагоду переконатися, Ежені, коли жінці полоскотати отак чутливі місця, то раніше чи пізніше її сім’яні залози набухають і зрештою випорскують густу, липучу рідину коли вона витікає, жінку опановує невимовно солодка млість. Це ми називаємо доходити . Коли твоя подруга захоче, я покажу тобі, наскільки енергійніше й бурхливіше такий процес відбувається в чоловіків.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Стривай, Ежені, зараз я навчу тебе ще одного способу, яким доводять жінку до любострасної знемоги. Розтули-но стегна… Дольмансе, ви бачите, я примостила нашу ученицю в таку позу, що її гепочка дивиться просто на вас. Милуйте її, а я тим часом пеститиму язиком її рожеві пелюстки, нехай вона зомліє між нами разів три-чотири, якщо це в нас вийде. Який гарненький у тебе лобок, Ежені! Як приємно цілувати цей пухнастий жмутик волосся!..

Отепер я ліпше роздивилася твій клітор, він ще неоформлений, але дуже чутливий… Як ти тріпочеш!.. дозволь, я розкрию твої губенята… О, та ти цнотлива, в цьому нема найменшого сумніву!.. Розкажи, що ти відчуваєш, коли наші язики водночас проникають у дві твої дірочки.

ЕЖЕНІ. О, моя люба, це чудово, мої відчуття годі змалювати! Я не збагну, котрий з двох язиків для мене солодший…

ДОЛЬМАНСЕ. Я зараз у такій позі, що мій пружний зухвалець проситься у ваші руки, пані; приголубте його, я вас дуже прошу, поки я обціловуватиму божественний задок нашої учениці. Засовуйте глибше свого любострасного язика, пані, хай він проникне до самої матки; це найкращий спосіб швидше зволожити її.

ЕЖЕНІ (напружуючись). О! Я не можу більше, я вмираю! не відпускайте мене, любі, я зараз зомлію!.. (Бурхливо доходить, затиснута між своїми двома вихователями.)

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ну що, крихітко, до вподоби тобі млість, яку ми в тобі розбудили?

ЕЖЕНІ. Я мертва, я геть розбита… Я знищена!.. Але поясніть мені, будь ласка, що означають два слова, які ви промовили і яких я не зрозуміла. По-перше, що таке «матка»?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Це ніби ваза, схожа на пляшку, шийка якої охоплює чоловічий член і яка приймає в себе і той нектар, що просочується сюди з жіночих залоз, і той, що вивергається з чоловічого органа, а як це робиться, ми тобі скоро покажемо; коли ці дві рідини змішуються, то утворюється зародок, який потім розвивається в хлопчика або в дівчинку.

ЕЖЕНІ. А, он воно що; твоє пояснення розкрило мені і значення слова «сперма», якого я спочатку не зрозуміла. То, виходить, для утворення плода необхідно змішування сім’яних рідин?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Авжеж, хоча, власне, доведено, що плід завдячує своє існування лише чоловічій спермі; правда, якщо вона виллється просто так і не змішається з жіночою, то з неї нічого не буде; але та рідина, яка витікає з нас, виконує чисто допоміжну роль; сама вона нічого не створює, лише сприяє акту творення, не будучи його причиною. Деякі сучасні натуралісти навіть вважають, що в ній і потреби немає; звідси моралісти, чиї теорії завжди грунтуються на відкриттях натуралістів, зробили висновок — досить правдоподібний, як на мене, — що в такому разі дитина, утворена з крові одного батька, має любити тільки його. Це твердження не можна назвати цілком безпідставним, і, хоч я жінка, я не взяла б на себе сміливість заперечувати його.

ЕЖЕНІ. Я знаходжу в своєму серці доказ того, що це правда, моя люба подруго, бо батька я люблю безумно, а матір — ненавиджу.

ДОЛЬМАНСЕ. Я не вбачаю нічого дивного в тому, що ви віддаєте перевагу батькові. Я думаю так само; я досі невтішно оплакую смерть свого батька, а коли я втратив матір, я не тямився від радості… Я почував до неї щиру відразу. Не бійтеся признаватись у таких почуттях, Ежені; вони походять від самої природи. Утворені лише з крові батьків, ми абсолютно нічого не завдячуємо своїм матерям; вони лише дають згоду взяти участь у акті, що відбувається за ініціативою батька; отже, батько хотів, щоб ми з’явилися на світ, а матері просто не. лишалося іншого виходу, як погодитися на це. Яка різниця! І не дивно, що наші почуття до батька й матері теж зовсім різні.