Маркіз Сад - Будуарна філософія

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Як усе це мене збуджує! Я вже безумно прагну запізнатися з ним якомога ближче. А які його вподобання, брате?

ШЕВАЛЬЄ. Ти вже знаєш — розкоші Содома. Причому він однаково охочий грати в любощах і активну роль, і пасивну. Для своїх розваг він воліє чоловіків і якщо іноді погоджується спробувати щастя з жінкою, то лише за умови, що вона піде йому назустріч і захоче помінятися з ним статтю. Я йому казав про тебе і твої наміри; зі свого боку він попросив тобі передати, на яких умовах він погоджується скласти оборудку. Застерігаю тебе, сестро, Дольмансе категорично відмовиться, якщо ти спробуєш залучити його до іншої гри. «Я готовий догодити вашій сестрі, — заявив він, — але це буде з мого боку така собі бешкетна витівка… пустощі, якими я оскверняю себе рідко і з великою осторогою».

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Оскверняю!.. З великою осторогою!.. Мені безумно подобається мова, якою користуються ці милі чоловіки! Між нами, жінками, ми теж маємо власні слова з вузьким значенням, якими передаємо свою глибоку відразу до розваг, не сумісних зі звичними вподобаннями… А зараз, любий, скажи мені, ти йому віддавався? З твоїм чарівним личком і твоїми двадцятьма роками — хто не захотів би полонити такого хлопця!

ШЕВАЛЬЄ. Не стану приховувати, що грався з ним у цю екстравагантну гру, ти жінка надто розумна, аби її осудити. Коли по щирості, то я волію розважатися з жінками, їм я віддаю перевагу і таким збоченням поступаюся лише в тих випадках, коли мене схиляє до цього приємний і люб’язний чоловік. Тоді я на все готовий. Мені не властива безглузда пиха, яка навіює нашим юним вітрогонам переконання, ніби на подібні пропозиції слід відповідати ударом палиці — хіба чоловік панує над своїми пристрастями? Можна пожаліти тих, у кого вони ненормальні, але навіщо ж їх ображати? Якщо в цьому хтось і винний, то не вони, а природа; людина не більше відповідає за те, що народилася з такими чи такими вподобаннями, ніж за те, що з’явилася на світ клишоногою чи стрункою. Хіба хтось когось коли-небудь образив, кажучи йому про своє бажання одержати від нього насолоду? Звичайно ж, ні; своєю пропозицією він робить вам комплімент — тож чи розумно відповідати йому лайкою? Лише йолопи вдаються до таких дій, а чоловік розважливий завжди поведеться в такій ситуації, як і я. На жаль, світ перенаселений недоумками, котрі сприймають як образу прохання розділити з ними втіху; зіпсуті жінками, вони з відвертою неприязню ставляться до кожного, хто зазіхає на їхні уявні права, вважають себе донкіхотами цих примітивних прав і ганьбують людей, які не визнають за цими правами універсальної сили.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. О, мій друже, поцілуй мене! Ти не був би моїм братом, якби думав інакше. Але, благаю, розкажи мені більше про цього чоловіка і про те, який він із себе, і про те, які втіхи ти спізнав у його товаристві.

ШЕВАЛЬЄ. Один приятель розповів Дольмансе про те, яким чудовим інструментом обдарувала мене природа, і той доручив маркізові В… передати мені запрошення на вечерю. Ну, а коли я до нього прийшов, то мусив показати те, що маю; спершу я був подумав, що до цього спричинилася чиста цікавість, та коли мені підставили прегарний зад і попросили віддати йому честь, я зрозумів: поштовхом до моїх запросин стала пристрасть. Я остеріг Дольмансе про можливі ускладнення, але ніщо не могло його розохотити. «Я готовий прийняти ваш таранний удар, — сказав мені він, — і ви навіть не можете претендувати на славу найгрізнішого з чоловіків, які мене протикали!» Маркіз був з нами; він нас підбадьорював, обмацуючи, погладжуючи та обціловуючи все те, що ми обидва виставили на світ божий. Я націлився… хотів зробити бодай якісь приготування… «Облиште! — сказав мені маркіз. — Ви позбавите Дольмансе половини втіхи, якої він од вас жде. Він хоче, щоб його накололи… Він хоче, щоб його роздерли». — «Він буде вдоволений!» — відказав я, наосліп занурюючись у прірву… І ти думаєш, сестро, мені довелося долати великий опір?.. Аж ніяк; мій дрюк — а ти знаєш, який він товстенний — пішов углиб дуже легко, кудись на саме дно, і мені здалося, що мій пед цього навіть не відчув. Я повівся з Дольмансе як справжній друг; палка хіть, яку він виявляв, його тремтіння, його пристрасні слова, все це незабаром сповнило й мене відчуттям блаженства, і я влаштував йому справжній потоп. Не встиг я вийти з нього, як Дольмансе обернувся до мене, розкуйовджений, розпашілий, наче вакханка. «Ти бачиш, до якого стану ти мене довів, любий шевальє? — сказав він і тицьнув мені свого жилавого прутня, дюймів на шість у обхваті, дуже довгого й виструнченого, — о, любове моя, заклинаю тебе, послужи мені тепер жінкою, після того, як побував моїм коханцем, аби я міг похвалитися, що в твоїх божественних обіймах спізнав усі втіхи схильності, яку плекаю так самозабутньо!» Не вбачаючи ніяких перешкод до цього варіанту, як і до першого, я став у відповідну позу маркіз хутенько скинув штани і звернувся до мене з палким проханням послужити йому чоловіком, поки я буду жінкою для його друга; отож я зробив йому те, що трохи раніше зробив Дольмансе, а той у свою чергу сторицею повернув мені поштовхи, якими я обдарував третього в нашій компанії…