М. Сидоров - Вступ до інженерії програмного забезпечення

де N ij- i W ij- кількість екземплярів класу і складності j і ного вагоме значення відповідно. Результат розрахунку може бути скоригова­ний за допомогою чинника регулювання вартості (Value Adjustment Factor - VAF). Під час розрахунку VAF враховуються чотирнадцять загальних характеристик системи (General System Characteristic -GSC), які оцінюють загальну функціональність застосування, що розробляється. Ці характеристики відображають можливість пов­торного використання коду, продуктивність, можливість розподі­леної обробки та інші властивості додатка. Кожній GSC привлас­нюється значення від 0 до 5. Після того, як враховані всі чотирнад­цяті, загальних характеристик системи, розраховується чинник ре­гулювання вартості ПО за формулою [4]

,

де C j-ступінь виливу i-ї GSC. Останньою розраховується кількість повних функціональних точок: FP-UAF* VAF,

Існують додатки, під час оцінювання яких використання стан­дартних функціональних точок не ефективне. Ці застосування такі: управління процесом у реальному часі, математичні обчислення, симуляція, системні застосування, інженерні застосування, вбудо­вані системи. Перераховані застосування відрізняються високою інтенсивністю обчислень, часто заснованих на алгоритмах підви­щеної складності. Для вирішення завдань розрахунку розміру вка­заних застосувань у 1986 році організацією Software Productivity Research (SPR) була розроблена методика аналізу характерних то­чок ПЗ (feature points). Суть її полягає в тому, що оцінюється кіль­кість алгоритмів у програмі і частково модифікується ступінь зна­чущості (weighting values) для розрахунку FP. Ця методика вважа­ється експериментальною.

Методи і моделі оцінювання вартості ПЗ можна розділити на дві групи: неалгоритмічні методи і алгоритмічні моделі. До неалгорит-мінних методів належать Price-to-win, оцінка ПЗ Паркінсона, екс­пертна оцінка, оцінка за аналогією. До алгоритмічних моделей, на­лежать SLIM і COCOMO.

Суть неалгоритмічних методів полягає в тому, що при оціню­ванні вартості ПО використовуються певні схеми і принципи, а не математичні формули. Нижче проаналізуємо ці методи.

Price-to-win. Метод грунтується на принципі «клієнт, завжди має рацію». Суть методу полягає в тому, то незалежно від передбачу­ваних реальних витрат на розробку проекту, оцінка вартості ПО коригується відповідно до побажань замовника. Price-to-win фак­тично є політикою проведення переговорів з клієнтом, тому оціню­вання часто застосовується компаніями, що не мають засобів для якісного оцінювання проектів. Застосування методу може мати для розробника певні негативні наслідки: брак ресурсів для виконання проекту, невиконання термінів здачі проекту і як результат — втрата контракту або банкрутство.

Оцінка за Паркінсоном. Метод грунтується на принципі «Обсяг роботи зростає так, як це потрібно, щоб зайняти час, виділений на її виконання». Принцип, пізніше названий «законом», був уперше висловлений С.Н. Паркінсоном і описував природу взаємодії бю­рократичної системи в адміністративних інститутах, відображаючи процес неефективного використання ресурсів. У застосуванні до розробки програмних проектів закон Паркінсона використовується у вигляді такої схеми: щоб підвищити продуктивність праці розроб­ника, слід зменшити час, відведений на розробку.

Експертна оцінка. Метод грунтується на принципі експертної оцінки і застосовується в таких проектах, що використовують нові технології, нові процеси або вирішальні інноваційні завдання. До процесу оцінювання залучаються інженери-розробники, які самі оцінюють частину проекту, що займається ними. Після цього скли­каються збори, на яких результати окремих оцінок інтегруються в єдину, цілісну систему. Припущення, на яких грунтувалася оцінка окремих експертів, заносяться в протокол і відкрито обговорюють­ся. При опитуванні експертів використовуються Дельфійськая ме­тодика або розширена методика, орієнтована на приведення експер­ті» до консенсусу. У результаті досягається баланс оцінки при інте­грації окремих компонентів у загальну систему. Далі йде чергова стадія компонентного оцінювання, і у межах збільшення кількості ітерацій точність оцінки збільшується.

Оцінка за аналогїєю - будучи різновидом експертної оцінки, час­то виділяється в окремий метод. Метод ґрунтується на принципі аналогії, Оцінка аналогічно алгоритмічним моделям використовує емпіричні дані про характеристики завершених проектів. Головна відмінність полягає в тому, що алгоритмічні моделі використо­вують ці дані непрямим чином, наприклад, для калібрування пара­метрів моделей, а метод оцінювання ПО за аналогією за допомогою емпіричних даних дає змогу відібрати схожі проекти. Схема оцін­ки, заснована на вказаному принципі, складається з декількох ета­пів. На першому етапі здійснюється збір даних за проектом, що розробляється, У рамках життєвою циклу ПО оптимальними фор­мами для цього с аналіз вимог і проектування. На основі експертної оцінки проводиться відбір характеристик ПО за якими порівнюва­тимуться проекти, Вибір характеристик залежить від типу додатка, середовища розробки і набору відомих параметрів додатка. Наступ­ний етап включає пошук і аналіз проектів «аналогічних» ПО, що розробляються за вибраними характеристиками, Результатом цього етапу є, як правило, декілька проектів, що мають найменші відмін­ності в числових значеннях характеристик оцінки. Для відбору найбільш близьких проектів, що розробляються, може використо­вуватися метод вимірювання евклідової відстані в n-мірному прос­торі. Кожній характеристиці привласнюється значення ваги (множ­ник), що визначає значущість характеристики для проекту, У спрощеному варіанті вага дорівнює одиниці, тобто всі характе­ристики проекту вважаються рівнозначними ПО за важливістю. Далі проекти і їх відповідні характеристики відображаються в n-мірному просторі, як точки (n дорівнює кількості змінних, для кожної змінної використовується своє вимірювання), після чого обчислюється евклідова відстань між відповідними точками: