Тім О'Рейлі - Що таке Веб 2.0

Послідовники Doubleclickі Akamaiне тільки використовували напрацювання цих компаній, але пішли далі, глибше відчуваючи дійсну природу нової платформи. Обидві компанії можна вважати за піонерів Веб-2.0, хоча нижче ми побачимо, як більш повно реалізувати можливості веба за рахунок використання нових підходів.

Давайте уважно розглянемо три приклади, щоб зрозуміти, чим, по суті, старі компанії відрізняються від нових.

Якщо Netscapeбув флагманом Веба 1.0, то Google, звичайно, — загальновизнаний флагман Веба 2.0. Отже давайте порівняємо самі компанії та їх позиціонування.

Netscapeтвердив про «веб як платформу» в термінах старої софтверної парадигми: головним продуктом компанії був веб-браузер (настільне застосування), і стратегія Netscapeполягала у використанні свого домінуючого положення на ринку браузерів для просування дорогих серверних продуктів. Контроль над стандартами відображення контента і браузерних застосувань міг, в теорії, забезпечити Netscapeтаке ж місце, яке Microsoft завоювала на ринку ПК. Автомобілі колись рекламували як «безкінні екіпажі». Так само, відштовхуючись від знайомих концепцій, Netscapeпросував «вебтоп» на місце «десктопу», припускаючи підживлювавання вебтопів даними і додатками від провайдерів контента (які куплять сервери у Netscape).

У результаті і веб-браузери, і веб-сервери перетворилися на щось буденне, а акцент перемістився «до вершини стека», тобто до веб-сервісів.

Google, навпаки, був веб-додатком від народження. Це сервіс, за доступ до якого прямо або побічно платили користувачі. Жодна із звичних пасток старої софтверної індустрії йому була не страшна. Замість запланованих релізів — постійне поліпшення продукту. Замість ліцензування або продажів — просто використання. Немає потреби піклуватися про порторування ПЗ на інші платформи — все, що потрібне для запуску Google, — це розширюваний масив із звичайних ПК із запущеною відкритою ОС та власні застосування і утиліти, яких ніхто за межами компанії не побачить. Фактично вартість ПЗ була пропорційна масштабу і динамічності даних, з якими воно допомагало управлятися.

Сервіс Google— це не сервер, хоча доставка сервісу забезпечується масивом інтернет-серверів, — і не браузер, хоча користувач дістає доступ до сервісу саме через нього. І це не прославлений пошукач, який зберігає контент та дозволяє користувачеві здійснювати пошук. Як і телефонний дзвінок, який трапляється не на кінцях телефонної лінії, а в мережі між ними, сервіс Googleздійснюється в просторі між браузером, пошукачем і цільовим сервером, на якому міститься шукане. Google— це посередник між користувачем і його/її онлайновим досвідом.

І хоча Googleі Netscape— софтверні компанії, очевидно, що Netscapeналежить до світу Lotus, Microsoft, Oracle, SAPта інших фірм, чиї витоки — в софтверній революції 80-х, тоді як Googleта інші фірми з ним — це інтернет-додатки (як ebay, Napsterі, чого вже там, Doubleclickі Akamai).

Як і Google, Doubleclick— це дійсне дитя інтернет-ери. Компанія розглядає ПЗ як послугу, уміє управляти даними і, як зазначено вище, надавала доступ до веб-сервісам задовго до того, як цей термін був придуманий. Проте Doubleclickдуже жорстко обмежена своєю бізнес-моделью. У 90-х вважалося, що веб-сервер — це, перш за все, публікація контента, а не взаємодія; що правлять бал не споживачі, а рекламодавці; що розмір має значення та Інтернет, за великим рахунком, складатиметься з розкручених веб-сайтів, чия популярність зміряна Mediametrixабо іншим веб-аудитором.

В результаті Doubleclickз гордістю згадує на власному сайті про «більш ніж 2000 успішних установок» свого ПЗ. Yahoo! Search Marketing(раніше Overture) і Google Adsenseв той же самий час обслуговують сотні тисяч рекламних майданчиків.

Overtureі Googleдосягули успіху, тому що зрозуміли концепцію «довгого хвоста» (термінологія Кріса Андерсона) — «колективній потужності маленьких сайтів, які поставляють значущу частину контента». Пропозиція Doubleclickмає на увазі підписання офіційного контракту, який обмежує ринок до декількох тисяч великих сайтів. Overtureі Googleвідшукали спосіб розміщення рекламного модуля практично на будь-якій сторінці. Більше того, вони вважали за краще рекламним форматам, орієнтованим на видавців і агентства (банери, поп-апі), менш нав'язливі, прив'язані до контексту і доброзичливіші до користувача текстові рекламні блоки.