Терри Пратчетт - Морт

Не існує в світі нічого гучнішого за ту тишу, що запала після того.

Келі заплющила очі. Гостроріз відвернувся й прикрив голову руками.

Смерть дуже повільно підніс руку до черепа.

Груди Ізабелл здіймалися й опадали так, що Гостроріз від такого видовища мав би полишити магію назавжди.

І от нарешті голосом ще глухішим, ніж зазвичай, Смерть запитав:

— НАЩО ТИ ТАК?

— Ти казав, що забавки з долею бодай однієї людини можуть зруйнувати цілий світ, — сказала Ізабелл.

— ТАК?

— Ти втручався в його життя. І в моє. І, — вона вказала на уламки скла на підлозі, — в їхні також.

— І ЩО?

— Як ти за це відповідатимеш перед богами?

— Я?

— Так!

Здавалося, Смерть був здивований.

—  Я ПЕРЕД БОГАМИ НЕ ВІДПОВІДАЮ. ЦЕ БОГИ ВІДПОВІДАТИМУТЬ ПЕРЕДІ МНОЮ КОЛИСЬ.

— Це якось не дуже справедливо, хіба ні? Хіба богам немає діла до справедливості й милосердя? — огризнулася Ізабелл. Непомітно для всіх вона встигла підняти меч із підлоги.

Смерть вишкірився.

— Я ДУЖЕ ТІШУСЯ, ЩО ТИ ДОКЛАДАЄШ АЖ ТАКИХ ЗУСИЛЬ, — сказав він, — ТА ТИ ЇХ ВИТРАЧАЄ НІ НА ЩО. ВІДІЙДИ.

— Ні.

— ТИ МАЛА Б ЗНАТИ, ЩО МЕНЕ НЕ СПИНИТЬ НАВІТЬ ЛЮБОВ. МЕНІ ШКОДА.

Ізабелл піднесла меч.

— Тобі шкода?

— ВІДІЙДИ, КАЖУ ТОБІ.

— Ні. Просто мстишся. Це несправедливо!

Смерть опустив череп на хвильку, а тоді підвів, і очі його палали.

— ТИ РОБИТИМЕШ ТЕ, ЩО Я ТОБІ НАКАЗУЮ.

— Не буду.

— ТИ ЗАРАЗ ВСЕ МЕНІ ДУЖЕ УСКЛАДНЮЄШ.

— От і добре.

Смерть нетерпляче забарабанив пальцями по лезу коси — так, ніби миші вибивали чечітку на блясі. Здавалося, він про щось розмірковує. Подивився на Ізабелл, яка стояла над Мортом, тоді подивився на інших, які тихо сиділи біля полиць.

— НІ, — зрештою промовив він. — МЕНЕ НЕ ЗМУШУВАТИМУТЬ. МЕНЕ НЕ ЗОБОВ’ЯЗУВАТИМУТЬ. Я РОБИТИМУ ТІЛЬКИ ТЕ, ЩО ВВАЖАЮ ПРАВИЛЬНИМ.

Він махнув рукою, і меч вивернувся з руки Ізабелл. Витворив рукою ще один складний рух, і дівчину здійняло в повітря і м’яко, але надійно притисло до опори.

Морт бачив, як похмурий жнець знову наближається до нього, замахуючись, щоби завдати останнього удару. Він завмер над хлопцем.

— ТИ НЕ УЯВЛЯЄШ, ЯК МЕНІ ЧЕРЕЗ ЦЕ ПРИКРО.

Морт підвівся на ліктях.

— Можливо, уявляю.

Смерть здивовано дивився на нього кілька секунд, а тоді засміявся. Звук його сміху моторошно відлунював кімнатою, і полиці тремтіли й дзеленчали, коли Смерть, досі регочучи так, ніби на кладовищі стався землетрус, підніс Мортову клепсидру перед очі її власника.

Морт спробував зосередитися. Він бачив, як остання піщинка ковзнула лискучою поверхнею, завмерла на мить на краєчку й поволі опустилася на дно. Полум’я свічок затремтіло на її крихітних силікатних гранях, коли вона опадала долі. Піщинка безшумно опустилася і вибила в піску на дні крихітний кратер.

Світло, що било зі Смертиних зіниць, засліпило Морта, а від звуку Смертиного сміху, здається, тремтів увесь всесвіт.

Смерть перевернув клепсидру.

І знову в головній залі королівського палацу палали свічки і гучно лунала музика.

Гості юрмилися на сходах, спускалися до столів із наїдками, а Головний церемоніймейстер не замовкаючи сповіщав, хто прибув запізно — через поважність або звичайну забудькуватість. Наприклад, так:

— Королівський упізнавач, Упорядник покоїв Її Величності, Його Самобутність Вогнець Гостроріз, чарівник першої категорії, випускник Невидної академії.

Усміхнений і з величезною сигарою в руці, Гостроріз наблизився до молодят.

— Дозволите поцілувати наречену?

— Тільки якщо чарівникам це не заборонено, — відповіла Ізабелл, підставляючи щічку.

— Маємо відзначити ваші феєрверки, вони були просто прекрасні, — сказав Морт. — І я сподіваюся, що зовнішній мур невдовзі відбудують. Не сумніваюся, що дорогу до наїдків ви знайдете.

— Зараз він має набагато кращий вигляд, — процідила Ізабелл, не припиняючи всміхатися, коли Гостроріз зник у натовпі.

— Багато що може собі дозволити єдина особа в королівстві, яка не турбується тим, щоб підкорятися королеві, — сказав Морт, киваючи придворній дамі, яка саме проходила повз.

— Кажуть, це він насправді усім керує, — сказала Ізабелл. — Сірий хтось там.

— Сірий коновал, — байдуже промовив Морт. — А ти помітила, що він останнім часом взагалі за магію не береться?

— Цить, от і вона.

— Її Величність королева Келірехенна Перша, Повелителька Сто Лата, Регентка Восьми Протекторатів та Імператриця Того Вузького й Довгастого Спірного Клаптя Суші В Осердному Напрямі Від Сто Керріґа.