Терри Пратчетт - Морт

— НЕСИ КЛЕПСИДРИ.

— Так, пане.

Гостроріз упіймав старого за рукав.

— Ти ж чарівник, — просичав він. — Ти не мусиш його слухатися!

— Скільки тобі років, юначе? — лагідно запитав Альберт.

— Двадцять.

— Коли доживеш до мого віку, по-іншому вважатимеш. — Тоді Альберт розвернувся до Морта. — Пробач.

Морт витягнув меч, і клинка було маже не видно в світлі свічок. Смерть стояв перед ним — тонкий, мов жердина, на тлі нескінченних полиць із клепсидрами.

Він випростав руки. В них з’явилася коса — з таким звуком, ніби тихо вдарив грім.

Альберт повернувся із двома клепсидрами й не сказавши ні слова поставив їх на край однієї з опор.

Перша клепсидра була у кілька разів більшою за всі інші — чорна, тонка і оздоблена складним різьбленням із кістками й черепами.

Та не це було в ній найнеприємніше.

Морт глухо зойкнув, набираючи в груди повітря. В тій клепсидрі взагалі не було піску.

Друга, менша, була геть проста й непримітна. Морт простягнув по неї руку.

— Можна? — запитав він.

— НЕ СОРОМСЯ.

На верхній посудині клепсидри було вигравіюване його ім’я, Морт. Він підніс її до світла і не здивувався, побачивши, що піску там майже не лишилося. Коли підніс клепсидру до вуха, здалося, що чує — навіть крізь ревіння піску в мільйонах життєлічильників навколо — звук, із яким спливало його власне життя.

Він обережно поставив клепсидру на місце.

Смерть звернувся до Гостроріза:

— ПАНЕ ЧАРІВНИКУ, НЕ БУЛИ Б ВИ ТАКІ ЛАСКАВІ ПОРАХУВАТИ НАМ ДО ТРЬОХ.

Гостроріз похмуро кивнув.

— Ви певні, що все не можна вирішити, сівши за стіл…

— НІ.

— Ні.

Морт і Смерть втомлено зробили коло, дивлячись один на одного. Їхні відображення промиготіли скляними берегами стелажів.

— Один, — сказав Гостроріз.

Смерть зловісно прокрутив косу в руках.

— Два.

Коса з мечем зійшлися в повітрі, видавши звук, із яким кіт міг би сповзати шибою, випустивши кігті.

— Вони обоє схитрували! — вигукнула Келі.

Ізабелл кивнула і промовила:

— Звісно.

Морт відскочив і надто повільно описав мечем дугу. Смерть запросто відбив удар і підступно махнув косою понад підлогою. Морт уникнув поранення тільки завдяки тому, що незграбно підстрибнув на рівних ногах.

Хоча косу нечасто побачиш в арсеналі справжніх войовників, будь-хто, кому хоч раз випадало опинитися не з того її кінця, скажімо, під час селянського повстання, знає, наскільки це страхітлива зброя у вправних руках. Щойно її власник увійде в ритм замахування й обертання — ніхто, навіть сам він, уже не буде певен, де у певну мить опиниться лезо і чого від нього чекати наступної миті.

Смерть вишкірився й перейшов у наступ. Морт пригнувся й уникнув удару на рівні очей, а тоді кинувся убік і почув, як дзенькнуло скло, коли вістря коси зачепило клепсидру на ближній полиці.

…посеред темного провулку в Морпорку прибиральник нечистот вхопився за груди і повалився у свій візок долілиць…

Морт перекотився, схопився на ноги й, обома руками тримаючи меч, заніс його над головою. Зловтіха переповнила його, коли побачив, як Смерть відступає назад плиткою-шахівницею. Різко замахнувшись навмання, він розрубав полицю, і клепсидри одна за одною почали з’їжджати на підлогу. Не цілком усвідомлюючи побачене, Морт боковим зором помітив, як Ізабелл кинулася повз нього ловити клепсидри.

…четверо людей в різних кінцях Диска дивом уникли смерті через падіння з висоти…

…А тоді він рвонув уперед, користуючись перевагою. Рук Смерті було майже не видно — так швидко він відбивав кожний удар, та враз він перехопив косу по-іншому, і лезо описало дугу знизу вгору. Морт ухилився, незграбно відступивши вбік, зачепивши вістрям меча клепсидру й так запустивши її в політ через кімнату…

…десь у Вівцескелях гуртівник тарґів блукав із ліхтарем в пошуках заблукалої тварини, послизнувся і зірвався з тисячофутового стрімчака…

…Гостроріз відчайдушно кинувся вперед і упіймав клепсидру однією рукою, впав на підлогу й трохи проїхався на животі…

…гуртівник летів у прірву й верещав, та раптом під ним нізвідки виріс вузлуватий явір і врятував його від смерті, від божественного суду, від непевності в існуванні раю і ще від кількох проблем — словом, лишив тільки одну відносно просту, а саме стофутовий підйом гладкою від криги скелею у цілковитій темряві.

На якусь хвилину дуелянти сповільнилися, віддалилися один від одного й почали обходити один одного по колу, чекаючи, доки супротивник відкриється.