Стефені Маєр - Сутінки

— Це значить, їм немає чого нам повідомити, не більше й не менше.

Її голос був занадто врівноважений, тож дихати мені ставало дедалі важче.

Зненацька Джаспер опинився біля Аліси, ближче до мене, ніж зазвичай.

— Белло, — сказав він підозріливо заспокійливим тоном, — тобі немає про що хвилюватися. Тут ти у повній безпеці.

— Я знаю.

— Тоді чому ти налякана?

Я збила його з пантелику. Він відчуває характер моїх емоцій, та не здатен прочитати думки, що їх викликають.

— Ви чули, що казав Лоран, — я говорила пошепки, але була впевнена, вони почують. — Він сказав, що Джеймс — ідеальна машина смерті. А що як щось піде не так, як йому вдасться їх розділити? Коли щось трапиться з кимось… з Карлайлом… з Емметом… з Едвардом… — затнулась я. — Якщо та дика кішка скривдить Есме… — голос підстрибнув вище, у ньому почала накльовуватися істерична нотка. — Як я зможу жити на світі, знаючи, що винна у цьому? Ніхто з вас не повинен ризикувати заради мене…

— Белло, Белло, досить, — перебив він, слова полилися з вуст швидко, їх важко було зрозуміти. — Ти хвилюєшся не через те, Белло. Повір мені — жодному з нас не загрожує небезпека. Ти страшенно перенапружена; не погіршуй ситуацію абсолютно непотрібними тривогами. Послухай мене! — наказав він, оскільки я відвела очі. — Наша родина сильна. Єдине, чого ми боїмося, — втратити тебе.

— Але чому ви…

Цього разу мене перебила Аліса, торкнувшись щоки холодними пальцями.

— Едвард майже ціле століття був одинаком. Тепер він знайшов тебе. Ти не бачиш змін, які бачимо ми — ми, котрі прожили з ним поруч так довго. Ти гадаєш, бодай комусь із нас хочеться дивитися в його очі протягом наступних ста років, якщо він утратить тебе?

Я заглядала у її чорні зіниці, почуття провини поступово згасало. По мені розливався спокій, але я знала, що коли Джаспер поблизу, не можна довіряти власним відчуттям.

Це був дуже довгий день.

Ми провели його в кімнаті. Аліса зателефонувала вниз і попросила сьогодні не присилати покоївки.

Вікна зачинені, телевізор працює, ніхто його не дивиться. Через правильні проміжки часу для мене приносять їжу. Сріблястий телефон, що спочиває на сумочці Аліси, візуально збільшується з кожною наступною годиною.

Няньки мирилися з невідомістю краще за мене. Поки я крутилася на місці чи тинялася кімнатою, вони кам’яніли собі далі, дві статуї з очима, що непомітно відслідковують кожен мій рух. Я вирішила зайнятися запам’ятовуванням кімнати, смугастого мережива з диванів: коричнево-жовтий, персиковий, кремовий, тьмяно-золотий, коричнево-жовтий. Інколи я концентрувалася на абстрактних візерунках, випадково знаходячи картинки у формах, як бачила їх у хмаринках в дитинстві. Я угледіла блакитну руку, жінку, що розчісує волосся, котика, що потягується. Та коли тьмяно-червоне коло перетворилося на око, що пильно дивиться на мене, я відвела погляд.

Повільно тягнулася друга половина дня, я вирішила лягти у ліжко, просто щоб убити час. Сподівалася, що, опинившись на самоті в темряві, зможу відпустити моторошні страхи, що причаїлися десь на межі підсвідомості, не здатні прорватися на поверхню під уважним Джасперовим поглядом.

Та Аліса випадково пішла слідом, наче за дивним збігом одночасно зі мною стомившись сидіти у залі. Цікаво, які конкретно вказівки вона отримала від Едварда? Я простягнулася на ліжку, вона сіла поруч, склавши ноги по-турецькому. Спершу я не звертала на неї уваги, враз відчувши, що достатньо стомлена, аби заснути. Втім, за кілька хвилин паніка, що зменшувалася у присутності Джаспера, почала випускати пазурі. Я швидко відмовилася від ідеї поспати та скрутилася в клубочок, обхопивши ноги руками.

— Алісо? — запитала я.

— Так. Я намагалася говорити дуже спокійно.

— Як гадаєш, що вони зараз роблять?

— Карлайл хотів завести мисливця якнайдалі на північ, почекати, поки той наблизиться, заплутати його й атакувати з засідки. Есме та Розалія повинні прямувати на захід, доки жінка переслідуватиме їх. Якщо вона повернеться, вони мають їхати назад до Форкса і наглядати за твоїм батьком. Тому я гадаю, якщо вони не можуть подзвонити, все йде за планом. Мисливець перебуває доволі близько, вони не хочуть, щоб він підслухав розмову.

— А Есме?

— Гадаю, вона вже повернулася у Форкс. Вона не телефонуватиме за найменшого ризику, що жінка підслухає. Я вважаю, вони всі просто хочуть перестрахуватися.

— Ти справді думаєш, що з ними все гаразд?