Стефені Маєр - Сутінки

— Белло, скільки разів повторювати тобі, що для нас не існує небезпеки?

— А якби була, ти сказала б?

— Так. Я завжди говоритиму тобі правду, обіцяю. Голос у неї був чесний. Якусь мить я повагалася, потім вирішила: вона каже те, що думає.

— Тоді розкажи мені… як стають вурдалаками?

Запитання заскочило її зненацька. Вона замовкла. Я перекотилася, щоб подивитися на неї; судячи з виразу обличчя, її розривали два протилежні почуття.

— Едвард не хоче, щоб я розповідала тобі, — твердо сказала вона, та я відчула, що вона з цим не згодна.

— Так не чесно. Я вважаю, що маю право знати.

— Атож.

Я очікувально поглянула на неї. Вона зітхнула.

— Він оскаженіє.

— Це його не стосується, це наша справа. Алісо, подружко, я благаю тебе!

На той час ми справді стали подругами; вона, швидше за все, знала, що ми залишимося ними назавжди.

Аліса дивилася на мене неперевершеними мудрими очима… вона робила вибір.

— Я розкажу тобі про механізм трансформації, — нарешті сказала вона, — але я не пам’ятаю, як це відбувалося зі мною, ніколи нікого не перетворювала сама й не бачила, як роблять це інші, тому май на увазі: це лише теорія.

Я чекала.

— Як хижаки, ми маємо в арсеналі вдосталь фізичної зброї — набагато, набагато більше, ніж насправді потрібно. Сила, швидкість, гострота чуттів, поминаючи вже тих із нас, хто, як Едвард, Джаспер чи я, має додаткові здібності. До того ж, як квіти-хижаки, ми приваблюємо жертву зовнішньою красою.

Я тихо сиділа, пригадуючи, як наглядно продемонстрував Едвард усе перелічене на галявині.

Вона усміхнулася — широко, зловісно.

— У нас є ще одна відносно непотрібна зброя. Ми отруйні, — сказала вона, сяючи зубками. — Отрута не вбиває, просто знерухомлює жертву. Вона працює повільно, поширюючись по тілу з потоком крові; коли ми кусаємо жертву, то та відчуває занадто страшні фізичні муки, щоб утікати від нас. Це відносно непотрібна зброя, як я сказала. Якщо ми підібралися близько, жертві й так не врятуватися. Певна річ, трапляються винятки. Карлайл, наприклад.

— Отже… коли отрута пошириться організмом… — про бурмотіла я.

— Для повного завершення перетворення потрібно кілька днів, в залежності від того, скільки отрути потрапило в кров, як близько до серця вона ввійшла у тіло. Поки серце продовжує битися, отрута поширюється, зцілюючи, трансформуючи тіло, яким мандрує. Нарешті серце зупиняється; перетворення завершене. Та ввесь цей час, кожну секундочку, жертва мріятиме про смерть.

Я затремтіла.

— Як бачиш, не дуже приємно.

— Едвард казав, що перетворити когось дуже важко… не розумію, — сказала я.

— Ми чимось подібні до акул. Коли ми спробували кров або навіть відчули її запах, нам дуже важко втриматися й не напитися. Інколи неможливо. Розумієш, коли ми кусаємо, куштуємо кров, це спускає гачок шаленства. Перетворення — важкий процес для обох: з одного боку — спрага крові, з другого — нестерпний біль.

— Як думаєш, чому ти нічого не пам’ятаєш?

— Не знаю. Для решти біль трансформації — найяскравіший спогад із людського життя. Я не маю жодного людського спогаду, — додала вона замислено й сумно.

Ми лежали мовчки; кожна думала про своє.

Минали секунди, я настільки заглибилася у власні роздуми, що майже забула про її присутність.

Раптом без жодного попередження Аліса скочила з ліжка, легко приземлившись на ноги. Моя голова різко сіпнулася вгору, я приголомшено витріщилася на подругу.

— Щось змінилося, — нетерпляче сказала вона, цього разу звертаючись не до мене.

Вона дісталася дверей одночасно з Джаспером. Очевидячки, він чув нашу розмову і її несподіваний вигук. Він поклав руки їй на плечі та спрямував назад до ліжка, всадовивши на краєчок.

— Що ти бачиш? — з притиском запитав він, вп’явшись поглядом у її відсутні очі. Я сіла ближче, нахилилася, щоб уловити швидкий тихий голос.

— Я бачу кімнату, можливо, залу. Вона довга, всюди дзеркала. Дерев’яна підлога. Джеймс у залі, він чекає. Я бачу золоту… золоту смугу навколо дзеркал.

— Де ця зала?

— Я не знаю. Чогось бракує — досі не прийняте одне важливе рішення.

— Коли це буде?

— Незабаром. Він буде у дзеркальній залі сьогодні, може, завтра. Все залежить від того рішення. Він чекає на щось. А поки що він у якому приміщенні в темряві.

Джаспер досвідчено ставив їй запитання, його голос був спокійний, методичний.

— Що він робить?

— Він дивиться телевізор… ні, відеомагніфон, у темряві, в іншій кімнаті.