Едгар Аллан По - Оповідь Артура Гордона Піма

Іронічний ефект не в останню чергу виникає від того, що читач здогадується про правду раніше за наївного оповідача. Виявляється, що ці причепурені гості – пацієнти божевільні на чолі з лікарем, який теж з’їхав з глузду. Вони захопили владу в лікарні, посадовили наглядачів на хліб і воду, попередньо викачавши їх у смолі та пір’ї, а самі втішаються життям, пиячать і дають волю своїм маніям. Думка про те, що грань між психічним здоров’ям та божевіллям невловно тонка, трапляється в По не раз. Та оповідання глибше лише цієї повчальної ідеї. Світом править нице безумство, яке вважає себе єдиною формою здоров’я, – так теж можна прочитати прихований зміст твору, в якому смішне і страшне змішане в найпримхливіший спосіб.

Чистий гумор, жартівливість без особливої глибини, без сатиричної ущипливості – головне в написаних вигадливо й грайливо оповіданнях «Чотири звірі в одному», «Чому французик носить руку на перев’язі», «Не закладайся з чортом на власну голову», «Три неділі на одному тижні», «Шахрайство як точна наука», «Окуляри», «Як було набрано одну газетну нотатку» тощо. Ці веселі й дотепні твори – ще одна грань розмаїтої новелістики По, світлі, райдужні барви його палітри. І в цих оповіданнях письменник виявляє свою щедру фантазію, схильність до перебільшень, гротеску, вигадливість та ерудицію. Деякі з гуморесок і пародій тісно пов’язані з реаліями американського життя, в них звучить гостра критика певних виявів суспільного життя Сполучених Штатів: гонитви за грошима, культу успіху за всяку ціну або таких інститутів, як преса, рекламна справа тощо. В забарвленій гумором і іронією новелістиці По знаходимо паростки багатьох тем, які згодом будуть ширше висвітлені у творчості Марка Твена та інших письменників США від О’Генрі до Вуді Аллена.

Одна з найхарактерніших особливостей творів По – таємничість. Він мов чарами створює настрій загадковості, недомовленості, натяками описує незбагненне, те, що не піддається логічному тлумаченню, зображує дивні наслідки, не називаючи причин. Він використовує для цього ввесь арсенал прийомів романтизму й готики. Середньовічні замки з похмурими галереями та переходами, вогкими підвалами, щербатими вузькими сходами та запліснявілими мурами, жахливі катівні, занурені в темряву вулички портового міста, де на кожному кроці чаїться небезпека, панують злочин, хвороба, гріх, – у його творах не тільки тло, а й елементи дії. Серед цих декорацій страждають і завдають страждань іншим таємничі демонічні персонажі, що над ними тяжіє фатум – найчастіше божевілля чи якесь неназване збочення, борються з насильницькою смертю нещасні жертви, котрі невідомо за які провини опиналися в лабетах своїх усемогутніх ворогів. З’являються грізні незнайомці, сіючи круг себе моторошний жах – смерть у всіляких машкарах, всюдисущу й невблаганну. Пошесть проходить крізь мури, її не можна зупинити, проти неї нема ліків. Для зла не існує дверей та замків, ніщо не перешкодить його переможній ході. Людина діє на лихо собі, над її душею має владу «чортик протиріччя», примха антилогіки, руйнівний внутрішній хаос.

Уже згадувалося, що По полюбляє точність, розлогі описи подробиць там, де хоче створити ілюзію реальності нереальних подій та явищ. Водночас він «хитро» й «підступно» вдається до замовчувань саме тоді, коли читач прагне знайти розгадку таємниці, дошукатися істини. Прийом заманювання читача в лабіринт таємничого, звідки немає виходу, – один з найсильніших в емоційному плані. Він викликає гостре почуття невдоволення, розчарування, спонукає до роздумів, шукання розгадки на власну руку, лишає по собі неспокій та напруження. Наприклад, у наш час до нього не раз уже вдавався видатний письменник-фантаст й іронічний містифікатор Станіслав Лем (романи «Розслідування», «Нежить»).

У деяких таємничих сюжетах По загадка, навколо якої хмарою скупчується незбагненний страх, розв’язується вельми матеріалістично, хоча й не просто. Така, наприклад, розшифровка загадкових фактів у «Довгастому ящику», «Сфінксі», «Чорному коті» або жахливого привида, який мучив героя в «Похованих живцем». Цікаво, що оповідання з матеріалістичним ключем до таємниці за часом створення стоять поряд із такими складними філософсько-містичними творами, як «Месмеричне одкровення», «Повість скелястих гір», «Ангел дивовижного», де матеріалістичного пояснення нема або, як здається, й не може бути. Перед нами типове для По парадоксальне поєднання протилежностей. З одного боку, він в обох типах оповіді містифікує читача (таємниче виявляється досить звичайним або ж не прояснюється, залишаючись абсолютно загадковим), а з другого – логіка авторських міркувань скрізь однакова. Таємниця для нього – це те, що поки непізнане, а не те, чого й пізнати не можна.