Едгар Аллан По - Оповідь Артура Гордона Піма

Дзенькіт розбитої пляшки Огастес добре почув, але він не був певний, що звук долинув із трюму. Одначе й іскри сумніву вистачило, аби він вирішив продовжити пошуки. По ящиках він видерся майже до середньої палуби й, обираючи моменти, коли гуркіт хитавиці трохи стихав, став кликати мене на весь голос, цього разу знехтувавши небезпеку того, що його можуть почути на палубі. Як ви, либонь, пам’ятаєте, саме тоді я вперше почув його голос, але надто розхвилювався й відповісти йому не міг. Переконавшись у тому, що виправдалися його найгірші побоювання, Огастес спустився з ящиків, маючи намір негайно вирушити у зворотну путь до бака. Він так квапився, що кілька менших ящиків скотилися додолу – я почув це торохтіння, як ви, звичайно, пам’ятаєте. Він уже здолав чималу відстань на шляху назад, коли стукіт ножа змусив його завагатися. Мій друг тут-таки повернувся до тих самих ящиків, видерся на них і, дочекавшися затишшя, знову гучно мене покликав. Цього разу я віднайшов голос і зміг йому відповісти. Нестямившись від радості, що я живий, Огастес постановив дійти до мене, попри всі труднощі й небезпеки. Якось виплутавшись із лабіринту тюків та ящиків, у якому він заблукав, мій друг нарешті натрапив на щілину, крізь яку і пропхався ціною неймовірних зусиль, і зрештою, геть виснажений та змучений, таки добрався до мого ящика.

Під час нашої зустрічі біля мого притулку Огастес устиг повідомити мені про те, що з ним було, лише в найзагальніших рисах і тільки згодом розповів мені про свої пригоди з усіма подробицями. Він боявся, що його відсутність помітять, та і я нетямився від нетерплячки якомога швидше покинути ненависну камеру, в якій стільки часу був ув’язнений. Ми вирішили негайно добратися до отвору в перегородці, який він проробив, і там я зачекаю, поки він розвідає, що діється нагорі. Ні я, ні Огастес навіть помислити не могли, щоб залишити Тигра тут, у ящику; але ми також не уявляли собі, як з ним бути. Бідолаха зовсім затих, і, навіть притуливши вуха до ящика, ми не почули його дихання. Я був переконаний, що собака здох, і вирішив відкрити дверці ящика. Він лежав, випроставшись на всю довжину, в глибокому заціпенінні, але живий. Ми не могли втрачати ні хвилини, і все ж таки я не примусив би себе покинути на певну загибель чотириногого друга, який двічі рятував мені життя. Я повинен був бодай спробувати витягти його звідси. I ми його потягли – напружуючи всі сили, знемагаючи від утоми; не раз Огастесові доводилося брати величезного пса на руки й перелазити з ним через усілякі перешкоди – подвиг, на який я, з огляду на велику слабість, був нездатний. Зрештою ми таки добралися до отвору в перегородці; спочатку проліз у кубрик Огастес, а потім ми затягли туди й Тигра. Все було гаразд, і ми не забули вознести подячну молитву Богові за те, що врятував мене від неминучої загибелі. Ми домовилися, що я поки залишуся поблизу отвору, – тоді мій друг матиме змогу ділити зі мною свою денну пайку провізії, а я зможу дихати відносно чистим повітрям.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

© В. Шовкун (правонаступниця), переклад українською, 1992.