Стівен Кінг - Острів Дума

Лагідно, дуже лагідно Ваєрмен промовив:

– Може, ми перейдемо до іншої кімнати і подивимося врешті Опру ? Гадаю, вам варто сісти. Ви можете закурити сигарету, коли дивитиметеся Опру , як вам подобається.

– Хвилинку, Ваєрмене. Одну хвилинку. У нас так рідко бувають гості. – А тоді до мене. – Який ти художник, Едґаре? Ти віриш у мистецтво заради мистецтва?

– Безперечно, мистецтво – заради мистецтва, мем.

– Я рада. От саме це Лососева миза полюбляє найбільше. Чи як ти це називаєш?

– Моє мистецтво?

– Ні, золотко – Лососеву мизу.

– Велика Ружа, мем.

– Хай буде Велика Ружа. А я для тебе хай буду Елізабет.

Я посміхнувся. Я мусив, бо вона не фліртувала, а була щирою.

– Добре, Елізабет.

– Чудово. За пару хвилин ми підемо до телевізорної кімнати, але спершу… – Вона знову спрямувала свою увагу до ігрового столу. – Ну, Ваєрмене? Ну, Едґаре? Ви бачите, як я розставила дітей?

Їх там було близько десятка, всі обличчями обернуті до лівого рогу шкільного будинку. Перекличка школяриків?

– Про що це вам говорить? – спитала вона. – Ваєрмене? Едварде? Хто з вас скаже?

Крихітна похибка, авжеж, мені самому не звикати до таких похибок. Але цього разу роль бананової шкірки зіграло моє власне ім’я.

– Перерва? – спитав Ваєрмен, знизавши плечима.

– Та ні ж, – відгукнулася вона. – Якби перерва, вони б усі гралися, а не збилися купою, вибалушивши очі.

– У школі або пожежа, або навчальна пожежна тривога, – сказав я.

Вона перехилилася через свій ходунок (невсипний Ваєрмен ухопив її за плече, щоб не втратила рівноваги) і поцілувала мене в щоку. Це збіса дуже здивувало мене, але сподобалося.

– Дуже добре, Едварде! – вигукнула вона. – Але що саме там діється?

Я добре подумав. Це не важко, якщо поставитися до питання серйозно.

– Тренування.

– Так! – її сині очі освітилися задоволенням. – Тепер поясни Ваєрингу, як ти здогадався.

– Якби там була пожежа, вони б розбігалися на всі боки. А вони замість того…

– Чекають, коли можна знову зайти, так… – Але тут вона обернулася до Ваєрмена, і я побачив зовсім іншу жінку, злякану. – Я знову назвала тебе неправильним ім’ям.

– Усе гаразд, міс Істлейк, – промовив він, цілуючи западину на її тімені з такою ніжністю, що я не міг втриматись від захоплення ним.

Вона посміхнулася до мене. Немов сонце визирнуло з-за хмари.

– Оскільки він по сю пору звертається до декого тут на прізвище, той дехто знає… – Але тут вона розгубилася, її посмішка почала тремтіти. – Той знає, що…

– Час дивитися Опру , – проголосив Ваєрмен, узявши її за руку. Разом вони розвернули її ходунок від ігрового столу, і вона почала з дивовижною швидкістю чалапати до дверей у дальнім кутку кімнати. Він, пильнуючи, йшов поряд.

У її «телевізорній кімнаті» панував великий «Самсунг» з пласким екраном. У протилежному кінці була стійка з дорогим звуковим обладнанням. Усе це я ледь окинув оком, прикипівши очима до взятого в рамку етюду на стіні понад полицями з компакт-дисками, і на кілька секунд забув, що треба ще й дихати.

Етюд було зроблено простим олівцем і доповнено двома багряними штрихами, намальованими либонь нічим іншим, як звичайною червоною кульковою ручкою – з тих, що вчителі ними ставлять оцінки. Ці, не так щоб зовсім вже експромтні, риски було покладено вздовж лінії обрію, щоб показати, як сонце опускається в затоку. Вони були на своєму місці. Вони були прописані геніально мінімалістично. То був мій обрій, той, що я його бачу з Малої Ружі. Я знав це так само достеменно, як знав, що той художник чув рівномірне перемелювання мушель під будинком, коли відтворював на аркуші білого паперу побачене очима і переказане йому мозком. На горизонті виднівся корабель, можливо танкер. Це міг бути той самий, що я його намалював у свій перший вечір у будинку № 13 на Дума-роуд. Стиль абсолютно не був схожим на мій, але вибір натури був більш ніж ідентичним.

Внизу виднівся майже недбалий підпис Salv Dali.

Поки Опра атакувала запитаннями Керсті Еллі [93] Kirsten Louise Alley – комедійна актриса, двічі лауреатка премій «Еммі» та «Вибір народу». на вічно чарівливу тему про методи схуднення, міс Істлейк – Елізабет – насолоджувалася сигаретою. Ваєрмен зробив сандвічі з яєчним салатом, і вони виявилися чудовими на смак. Мої очі раз у раз поверталися до етюду Далі, а в голові крутилася одна фраза, розуміється – Хелло, Далі. Коли з’явився доктор Філ [94] Phillip Calvin McGraw – психолог, став телезіркою, беручи участь у токшоу Опри як «доктор Філ», тепер веде і власну передачу. і почав ганити пару товстушок з публіки, котрі вочевидь самі визвалися на ганьбу, я сказав Ваєрмену й Елізабет, що мушу повертатися до себе.