Стівен Кінг - Острів Дума

Він не сміявся.

– Ти не перший художник, хто зупиняється у Лососе… у Великій Ружі. Дім має власну мистецьку історію.

– Та ти жартуєш.

Ніщо в будинку не нагадувало мені про це.

– Та ні, – заперечив він. – Там зупинялися й Александер Калдер, і Кіт Гарінг, і Марсель Дюшан [77] Alexander Calder – великий скульптор і художник; Keith Haring – живописець, що уславився своїми графіті в США і Європі; Marcel Duchamp – французький художник, який у 1955 р. взяв американське громадянство, дадаїст і сюрреаліст. . Усі вони жили тут ще до того, як підмило берег так, що дім ніби ось-ось завалиться у воду. – Тут він зробив паузу. – Жив там також Сальвадор Далі.

– Та не дури ти мене! – зойкнув я і спалахнув, побачивши, як він підморгнув. На мить я відчув, як здіймається стара лють і ось-ось ударить мені в горло і голову. Я зможу , вирішив я. – Перепрошую. Я пережив аварію зовсім недавно, тож… – І тут мене заціпило.

– Про це не важко було здогадатися, – промовив Ваєрмен. – Якщо ти не помітив, то там, з правого боку, у тебе дечого не вистачає, мучачо.

– Так. Ну, в мене іноді… ну, не знаю… трапляється афазія, як мені здається.

– Еге ж. У будь-якому разі про Далі я не брешу. Він прожив у твоєму будинку три тижні у тисяча дев’ятсот вісімдесят першому. – Помовчавши, він додав: – Я розумію, що ти відчуваєш.

– Я маю щодо цього великі сумніви, – я не хотів, щоб мої слова звучали нечемно, але саме так вони прозвучали. Я й справді почувався нечемою.

Ваєрмен надовго замовк. Лопотіла понівечена парасолька. Я отримав час на роздуми. «Ось був знайшовся мені потенційний друг, а тепер у нас з ним не склалося». Але коли він заговорив знову, голос його звучав спокійно й приємно. Так, ніби нічого й не трапилося між нами.

– Частково проблема з забудовою Думи полягає в заростях. Морський овес – тутешній, але решта зеленого лайна не мусила б тут рости без іригації. Комусь варто було б дослідити, в чому тут річ, отака в мене думка.

– Ми з дочкою одного дня з’їздили туди на розвідку. Там, на південному кінці, справжні джунглі.

Ваєрмен явно занепокоївся.

– Екскурсії в той бік острова не для хлопця в твоїй кондиції. Дорога в паскудному стані.

– Розкажи детальніше. Цікаво знати, чому тут не прокладено чотирьохрядне шосе з велосипедними доріжками обабіч і будиночками через кожні вісімдесят ярдів.

– Тому що ніхто не знає, кому належить земля. Подобається така версія для початку?

– Ти це серйозно?

– Авжеж. Від 1950 року міс Істлейк персонально володіє частиною від південного краю острова до Гнізда Чаплі, це абсолютно беззаперечно. Так визначено у заповітах.

– Заповітах ? Їх кілька?

– Їх три. Всі написані власноручно заповідачем і підтверджені підписами різних осіб, але стосовно цілого острова всі заповіти різняться. Поза тим, у всіх трьох наголошується на тому, що північна частина Думи є безумовно успадкованою Елізабет Істлейк від її батька Джона. З тих пір права на острів усе ще розглядаються в судах. Це шість десятиліть безперервного сутяжництва, на тлі яких сюжети «Холодного дому» Дікенса виглядають пригодами Діка і Джейн [78] Головні персонажі дитячого письменника Вільяма Ґрея; за допомогою його оповідань у початкових класах американських шкіл розвивали навичку читання у 1930–1970-х. .

– Мені почулося, ти казав, ніби всі брати й сестри міс Істлейк померли.

– Найближчі родичі померли, але є ще племінниці й племінники, і їхні онуки й онучки. Ними вкрита вся Земля, мов фарбою Шервін-Вільямс. От вони-то й займаються сутяжництвом, але судяться вони одне з одним, а не з нею. Єдина згадка про неї у кожному заповіті старого стосується саме цього шматка острова, котрий було точно обміряно й визначено двома топографічним компаніями, одна зробила це напередодні Другої світової війни, а інша – одразу після неї. Це документи публічного доступу. І знаєш, що ще, аміго ?

Я похитав головою.

– Міс Істлейк упевнена, що її старий колись запланував саме такий розвиток подій. І скажу, оскільки я сам проглядав копії тих заповітів, як юрист я дотримуюсь тієї ж думки.

– Хто сплачує податки?

Він набрав здивованого вигляду, потім розсміявся.

– Ти мені подобаєшся дедалі більше, vato [79] Пацан ( ісп .). .

– Це з мого іншого життя, – нагадав я йому. Мені вже подобалося це означення – «інше життя».

– Авжеж. Тоді ти це поцінуєш, – сказав він. – Тут зроблено хитро. Всі три останні заповіти Джона Істлейка мають ідентичні клаузули про заснування довірчого фонду для сплати податків. Перша інвестиційна компанія, що управляла фондом, відтоді була поглинута іншою… ну, фактично вона поглинула сама себе…