Стівен Кінг - Острів Дума

– Терапевт, – схлипнула вона, і, звісно, я ще більше розлютився: вона знала це слово, а я ні. Їй же не струсило мозок, мов желе-концентрат.

– Хочеш розлучення, значить отримаєш. Розійдемося, чому б ні? А тепер катай звідси, корч із себе алігатора деінде. Йди геть.

Вона піднялася сходами й, не озирнувшись, причинила за собою двері. І лише коли вона зникла, я зрозумів, що намагався сказати крокодилові сльози . Сказати: катай лити свої крокодилові сльози деінде .

Ну й грець із цим. Аби близько до рок-н-ролу [12] «Close Enough For Rock ‘N’ Roll» – назва альбому 1976 року шотландського гурту «Nazareth», походить від приказки гітаристів «правильно-не-правильно, аби близько до рок-н-ролу». . Так каже Ваєрмен.

А сам я пхатися перестав.

Я в житті не мав жодної любаски, окрім Пам. Едґар Фрімантл пам’ятав свої Чотири Правила Успіху (не соромтеся, записуйте): ніколи не позичай грошей більше за стократне число твого IQ, ніколи не позичай у людини, яка, щойно познайомившись, починає поводитися запанібрата, ніколи не пий до заходу сонця, ніколи не заводь собі коханки, котру гидував би обнімати голою на водяному матраці.

У мене був бухгалтер, якому я довіряв, звали його Том Райлі, він допоміг мені перевезти деякі речі з Мендота Гайтс до іншого нашого будиночка на озері Фален [13] Озеро на околиці м. Сент-Пол. . Журливий Том, двічі невдаха в сімейних ігрищах, усю дорогу приставав до мене з повчаннями.

– Не варто поступатися будинком у цій ситуації, – повторював він. – Поки суддя все вам не поділив. Це ніби заздалегідь здавати гру на власному полі.

Мене не обходила ніяка гра; мене турбувало, щоб він краще назирав за дорогою. Я повсякчас здригався, коли мені здавалося, що машина надто наблизилася до осьової. Ціпенів, хапаючись за неіснуюче пасажирське гальмо. Про те, щоб самому колись знову сісти за кермо, навіть не йшлося. Хоча Бог полюбляє сюрпризи. Так каже Ваєрмен.

Королева Реабілітації Кеті Ґрін мала досвід єдиного розлучення, проте вона перебувала на одній хвилі з Томом. Пам’ятаю, якось вона сиділа в трико, нога на ногу, тримаючи мої ступні, дивлячись на мене з похмурим обуренням.

– От ти тепер такий, щойно випущений з Мотелю Мертвяків, ще й вкорочений на руку, а вона хоче раптом з тобою порвати. Через те, що ткнув її пластиковим шпитальним ножичком, коли ледь пам’ятав власне ім’я? Ой, трахайте мене, а я поплачу! Хіба їй важко зрозуміти, що зміни настрою і втрата короткотермінової пам’яті після таких травм – звичайнісінька справа?

– Вона розуміє, що боїться мене, – сказав на це я.

– Ой? Тоді послухай свою мамуню, Сонячний Джиме [14] Sunny Jim – народжений у 1902 р. мальований персонаж реклами пластівців «Force» («Сила»). : якщо ти наймеш гарного адвоката, їй доведеться заплатити за свою черствість. – Її реабілітаційно-гестапівський чубчик упав їй на очі, і Кеті його різко здмухнула. – Вона мусить заплатити. Повторюю для тупих: Ти ні в чому не винний.

– Вона каже, ніби я хотів її задушити.

– Ну й що з того? Коли душить однорукий інвалід – це ж обісцятися, яка радість. Давай, Едді, змусь її заплатити. Авжеж, я розумію, що лізу не в свою справу, але мені начхати. Вона не має права так поводитися.

– Гадаю, є й дещо інше, окрім загрози опинитися задушеною чи порізаною ножем для масла.

– Що?

– Не пам’ятаю.

– Що вона каже?

– Вона мовчить.

Але ми з Пам прожили порядно, і якщо навіть наше кохання витекло геть крізь гирло пасивного автоматизму, мені здавалося, я знаю її достатньо, аби розуміти – між нами дійсно з’явилося щось інше, було там ще щось таке, від чого вона намагалася опинитися подалі.

Невдовзі після того як я перебрався на озеро Фален, до мене в гості приїхали дівчатка – справжні молоді жінки. Вони привезли з собою повний кошик їжі. Ми сиділи на ґанку, від якого віяло сосновою смолою, дивилися на озеро й жували сандвічі. Це було вже після Дня Праці [15] Labor Day – перший понеділок вересня, з 1894 року офіційне свято, вихідний день. , більшість яхт й інших плавучих іграшок вже прибрали до наступного сезону. В кошику була й пляшка вина, але я ковтнув тільки трішечки. На мої болегамувальні препарати алкоголь лягав важко; від банки пива я ставав геть п’яним. Дівчатка – молоді жінки – допили самі, і це їх розслабило. Мелінда, котра вже вдруге після моєї сутички з краном приїхала з Франції, і не дуже цьому раділа, питалася, чи всі, кому за п’ятдесят, переживають такі неприємні регресивні періоди, чи й на неї таке очікує. Молодша, Ілса, почала плакати, тулячись до мене, вона питала, чому не може повернутися колишній лад, питала, чому б нам – маючи на увазі свою матір і мене – не стати такими, якими ми були. Лін заявила, що не на часі тут розігрувати дитяче шоу, на що Ілса показала їй фак-пальця. Я розреготався. Важко було втриматися. А далі ми вже сміялися разом.