Стівен Кінг - Острів Дума

колібрі

Потім я кинув на підлогу й чорний олівець. Здійняв тремтячі руки, затуливши ними собі обличчя. Я звав свою дочку на ім’я, звав так, як звуть того, хто надто наблизився до краю урвища або швидкісної автомагістралі.

Можливо, я просто здурів. Напевне я здурів.

Нарешті я усвідомив, що затуляю – о так, авжеж – собі очі лише однією рукою. Фантомний біль і свербіння зникли. Думка, що я ледь не поїхав глуздом – чорт забирай, та я ж ледь не сконав – залишилася. Одне було поза всякими сумнівами: я був голодний. Дико голодний.

Ілсин літак прибув на десять хвилин раніше розкладу. Вона сяяла у вицвілих джинсах і в майці університету Браун, і я не розумів, як це Джек не закохався в неї просто там, посеред терміналу Б. Вона кинулась мені в обійми, обцілувала все обличчя, а відтак, регочучи, коли я почав хилитися вліво на костур, підхопила мене. Я познайомив її з Джеком і вдав, ніби не помічаю крихітний діамант (поза всякими сумнівами придбаний у Зейлса), що спалахнув на підмізинному пальці її лівої руки, коли вони здоровкалися.

– У тебе чудовий вигляд, татусю, – сказала вона, коли ми вийшли у духмяне грудневе надвечір’я. – Ти засмаг. Це вперше з того часу, як ти будував рекреаційний центр у Лілідейл-парку. Та ти ще й погладшав. Не менш як на десять фунтів. Правда ж, Джеку?

– Тобі краще судити, – посміхаючись, відгукнувся Джек. – Я піду по машину. Ви почекаєте тут, бос? Я скоро.

– Я в порядку.

Ми, з її двома сумками й комп’ютером, чекали на хіднику. Вона посміхнулася мені просто в очі.

– Ти ж помітив, тату? – спитала. – Не прикидайся, ніби ні.

– Якщо ти маєш на увазі обручку, то я її помітив. Якщо це не виграш з автомату за двадцять п’ять центів, то прийми мої вітання. Лін уже знає?

– Так.

– А твоя мати?

– А ти сам як гадаєш, тату?

– Гадаю… ні. Тому що вона зараз заклопотана дідусем.

– Дідусь – то не єдина причина, чому я тримала обручку в своєму гаманці весь час, поки була в Каліфорнії – щоправда показала там її Лін. Більш за все я хотіла показати каблучку тобі першому. Щось не так?

– Ні, люба, це зворушливо.

Так, я справді почувався зворушеним. Але я також непокоївся за неї, і не лише тому, що двадцять їй має виповнитися тільки через три місяці.

– Його звуть Карсон Джонс, а ще він навчається на богословському факультеті – ти можеш у таке повірити? Я кохаю його, тату, я дуже його кохаю.

– Це чудово, люба, – сказав я, відчуваючи, як жах повзе вгору мені по ногах.

«Тільки не кохай його аж надто дуже, – думав я. – Не занадто дуже. Тому що…»

Вона уважно подивилася на мене, і її усмішка зів’яла.

– Що? Що не так?

Я забув, яка вона кмітлива, як швидко вміє читати в мене по очах. А хіба любов не випромінює власну психічну енергію?

– Нічого, мила. Просто трохи розболілося стегно.

– Ти прийняв свої заспокійливі пігулки?

– Звичайно… Я потроху їх зменшую. Планую зовсім відмовитися від них у січні. Зроблю собі такий подарунок на Новий рік.

– Тату, це чудово!

– Хоча новорічні рішення прийнято порушувати.

– Ти не такий. Ти робиш усе, що вирішив зробити, – насупила брови Ілса. – Цього якраз не любила в тобі мама. Гадаю, вона тобі заздрила.

– Кохана, розлучення вже трапилося. Не приймай нічийого боку, окей?

– Ну, я розповім тобі ще дещо, – сказала Ілса, підібравши губи. – У Палм Дезерті вона страшенно часто зустрічається з певним сусідом. Каже, ніби вони просто ходять разом на каву, бо симпатизують одне одному – мовляв, Макс утратив свого батька минулого року, і Максові дуже подобається дідусь, і бла-бла-бла – але я бачу, як вона дивиться на нього, і я… ні… зроби щось! – Губи в неї майже щезли, і я подумав, що вона зараз виглядає точнісінько, як її мати. Наступна думка виявилася на диво втішливою: гадаю, з нею все буде гаразд, гадаю, якщо навіть цей святий Джонс піддурить її, з нею все’дно все буде гаразд.

Я побачив свою орендовану машину, але Джекові ще треба було під’їхати. Водії навкруги безупинно підбирали пасажирів. Я сперся боком на костур і обійняв свою дочку, котра подолала довгу путь від Каліфорнії, щоби побачитись зі мною.

– Не будь такою суворою до матері, окей?

– Тебе навіть не хвилює те, що…

– Найбільше мене хвилює сьогодні те, щоб ти й Мелінда були щасливими.

Я побачив у неї плями під очима і зрозумів, що хоч яка вона юна, а переліт її таки втомив. Подумав, ось вона добре виспиться, і все буде гарно. Якщо мої передчуття щодо її бойфренда правильні – я мав надію, що помиляюся, проте гадав, що ні – наступного року на неї очікує чимало безсонних ночей.