Стівен Кінг - Згодом

– Господи, – промовила Ліз, але без паніки, радше таким тоном, наче вона цього очікувала. – Приїхали.

Жетон у неї був причеплений до пояса, тому вона розщібнула парку, щоб його було видно. А потім пішла до вхідних дверей і повернулася з двома копами. На них теж були парки, з нашивками «Поліція округу Вестчестер».

– Атас, лягаві, – сказав містер Томас, чого я зовсім не зрозумів. А згодом, коли спитав у мами, вона відповіла, що то жаргон з давніших часів, з 1950-х.

– Це міс Конклін, – представила її Ліз. – Моя подруга, і також вона була агенткою містера Томаса. Попросила мене підкинути її сюди, бо переживала, щоб усе майно не розтягли на сувеніри.

– Чи рукописи, – додала моя мати. Маленький диктофон вже надійно лежав у неї в сумці, а телефон – у задній кишені джинсів. – Особливо один, останню книжку з циклу романів, яку писав містер Томас.

Ліз промовисто зиркнула на неї – «годі, пригальмуй», – але мама не замовкала.

– Він щойно її дописав, і мільйони людей хочуть її прочитати. Я подумала, що мій обов’язок гарантувати їм таку можливість.

Судячи з вигляду, копам це було не дуже цікаво. Вони приїхали подивитися на кімнату, в якій помер містер Томас. А ще перевірити, чи в людей, яких помітили на території маєтку, є вагомі підстави тут перебувати.

– Здається, він помер у себе в кабінеті, – мама показала на «La Petite Maison».

– Угу, – кивнув один з копів. – І ми таке чули. Перевіримо. – Йому довелося схилитися і впертися долонями в коліна, щоб наші очі опинилися на одному рівні, бо я тоді був досить-таки дрібним. – Синку, тебе як звати?

– Джеймс Конклін. – Я виразно подивився на містера Томаса. – Джеймі. А це моя мама.

Я взяв її за руку.

– Прогулюєш сьогодні, Джеймі?

Перш ніж я встиг відповісти, вклинилась мама – гладенько, як по шовку ковзнула.

– Я зазвичай забираю його зі школи, але сьогодні боялася, що не встигну повернутися до закінчення уроків, тому ми заїхали раніше. Правда, Ліз?

– Підтверджую, – кивнула Ліз. – Офіцери, ми не ходили в кабінет, тому я не можу вам сказати, замкнено там чи ні.

– Хатня робітниця залишила його відчиненим, з тілом усередині, – озвався той, що говорив зі мною. – Але вона дала мені ключі, ми швиденько оглянемо там усе й замкнемо.

– Можеш їм сказати, що це не вбивство, – запропонував містер Томас. – У мене стався інфаркт. Біль був пекельний.

Нічого такого я їм казати не збирався. Якщо тобі дев’ять, ти не обов’язково дурень.

– А ключі від воріт у вас теж є? – до Ліз повернувся її професійний тон. – Бо коли ми приїхали, вони були відчинені.

– Ключ є, замкнемо, коли будемо виїжджати, – відповів другий коп. – Ви молодець, що поставили там машину, детективко.

Ліз розвела руки: мовляв, це звичайна річ.

– Якщо запитань до нас більше нема, ми не будемо вам заважати.

Той коп, що говорив зі мною, сказав:

– Нам треба знати, який із себе той цінний рукопис, щоб гарантувати його безпеку.

Цю подачу моя мати могла відбити.

– Оригінал він надіслав мені якраз минулого тижня. На флешці. Навряд чи є інший примірник. Він був параноїком.

– Так, був, – підтвердив містер Томас. Його шорти знов опустилися занадто низько.

– Добре, що ви були тут, наглянули, – сказав другий коп. Вони з напарником поручкалися не тільки з мамою та Ліз, а й зі мною. А потім пішли гравійною доріжкою до зеленого будиночка, в якому помер містер Томас. Згодом я дізнався, що чимало письменників помирають за своїми столами. Небезпечна професія, мабуть.

– Ходімо, чемпіоне. – Ліз спробувала взяти мене за руку, але я не дався.

– Ідіть постійте хвилину біля басейну, – попросив я. – Обидві.

– Навіщо? – спитала мама.

Я подивився на свою матір так, як, мабуть, ще ніколи не дивився – мов на дурну. Але тоді я справді вважав її дурною. Їх обох такими вважав. Дурними хамками.

– Бо ти отримала те, що хотіла, а мені треба подякувати.

– О Боже! – Мама знову ляснула себе долонею по лобі. – Чим я тільки думала? Дякую, Ріджисе. Дуже-дуже.

Мама скеровувала свою подяку до клумби, тому я взяв її за руку і розвернув.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.