Стивен Кинг - Необхідні речі

Преподобний Роуз був найближче до хорів, і сморід завис у нього навколо голови, ніби величезна маска. «Це запах католиків, що горять у пеклі», – плутано подумав він і відскочив від катедри. Священник приземлився обома ногами прямісінько на діафрагму Дебори Джонстоун, і її вереск переріс у довгий здушений хрип, що замовк, коли вона втратила свідомість. Преподобний Роуз, не усвідомлюючи, що щойно вирубив одну зі своїх найвірніших парафіянок, почав видряпуватися до виходу з церкви.

Ті, хто першими дісталися дверей притвору, виявили, що з того боку вийти не вдасться: двері якимсь чином замкнули. Не встигли вони обернутися, як лідерів пропонованого виходу баптистського народу розмазали по заблокованих дверях люди позаду.

Від криків, злісного реву й лютих прокльонів стіни двигтіли. І коли зовні почався дощ, усередині почалася блювота.

Бетсі Віґ’ю зайняла своє місце за столом голови, поміж американським прапором і хоругвою з Празьким Ісусиком. Вона постукала кісточками, закликаючи до порядку, і пані – загалом близько сорока – почали займати свої місця. Надворі в небі рокотав грім. Чулися тихенькі зойки і нервовий сміх.

– Засідання «Доньок Ізабелли» оголошую відкритим, – сказала Бетсі й узяла до рук порядок денний. – Почнемо, як завжди, з читання…

Вона спинилася. У неї на столі, під порядком денним, лежав білий бізнес-конверт. Набрані на ньому слова репетували з паперу:

ВІДРАЗУ ЧИТАЙ, ПАПСЬКА БЛЯДЬ.

«Вони, – подумала вона. – Баптисти. Ті гидкі, ниці, вузьколобі люди».

– Бетсі? – запитала Наомі Джессап. – Щось не так?

– Не знаю, – відповіла вона. – Мабуть.

Вона розірвала конверт. Звідти випав аркуш. На ньому було таке повідомлення:

НЮХАЙТЕ ЗАПАХ КАТОЛИЦЬКОЇ ПИЗДЯТИНИ!

З лівого кутка залу раптом почало долинати шипіння – звук, схожий на перевантажену парову трубу. Кілька жінок зайойкали і повернулися в той бік. Над головами бадьоро лупив грім, і тепер зойки стали серйознішими.

З ніші збоку полинув білувато-жовтий випар. І зненацька невелика будівля на одну кімнату наповнилася найжахнішим запахом, який вони коли-небудь відчували.

Бетсі встала, перекидаючи крісло. Тільки-но вона розкрила рота – щоб що сказати, вона поняття не мала, – коли жіночий голос іззовні закричав:

– Це вам за «Нічку казино», курви! Покайтеся! Покайтеся!

Їй вдалося когось розгледіти за задніми дверима до того, як гидотна хмара, що долинала з ніші, повністю затьмарила вікна дверей… а після цього вона вже не переймалася. Сморід був немислимий.

Зчинилося стовпотворіння. «Доньки Ізабелли» металися туди-сюди по мрячній смердючій кімнаті, ніби оскаженілі вівці. Коли Антонію Біссетт штовхнули назад і вона зламала собі шию об залізний край столу голови, жодна цього не почула й не помітила.

Надворі ревів грім і спалахували блискавиці.

Чоловіки-католики в залі «Лицарів Колумба» стояли навколо Альберта Джендрона. Користуючись запискою, яку він знайшов приклеєною до дверей свого кабінету, як точкою відліку («Ой, та це ще нічого – от якби ви були, коли…»), він частував їх жахливими, але захопливими історіями про цькування католиків та їхню помсту в Льюїстоні ще в тридцятих.

– Тож коли він побачив, як та купка безграмотних трясунів [162] Holy Roller – зневажливий термін на позначення протестантів, що описує їхні танці, трусіння та інші рухи, які ті виконують начебто під впливом Святого Духа. обліпила ноги Непорочної коров’ячим коржем, то одразу застрибнув у машину і поїхав прямо на…

Альберт раптом замовк, прислухаючись.

– Що це? – запитав він.

– Грім, – пояснив Джейк Пуласкі. – Там зараз страшне яка гроза буде.

– Ні, не це, – уточнив Альберт і підвівся. – Таке враження, ніби крики.

Грім тимчасово затих до самого буркотання, і за цей час вони всі почули: жінки. Жіночі крики.

Чоловіки повернулися до отця Бріґгема, який підвівся з крісла.

– Ходімо, чоловіцтво! – промовив він. – Подивимося, що…

Тоді звідкись засичало, і з задньої частини залу до місця, де групкою стояли чоловіки, почав громадитися запах. Розбилося вікно, і по підлозі, за роки відполірованій до глянцю танцюючими ногами, скажено прокотився камінь. Чоловіки скрикнули й відскочили від рикошету. Камінь дістався протилежної стіни, відскочив від неї та спинився.

– Пекельний вогонь від баптистів! – почувся голос позаду. – Ніяких азартних ігор у Касл-Року! Передайте решті, монашкойоби!