Стивен Кинг - Необхідні речі

– Бери, – нетерпляче наказав Туз, – і відкрий задні. Якщо не знаєш, хто мене послав, то ти навіть тупіший, ніж здаєшся. – Він потягнувся іншою рукою й помацав перуку. – Гарний причесон, – сказав він із ледь помітною посмішкою. – Просто чудесний.

– Припини, – сказав Бастер, але гнів і образа з голосу не зникли.

«Троє добрих чоловіків можуть завдати значних збитків, – сказав був містер Ґонт. – Я надішлю вам декого».

Але Туза? Туза Меррілла? Він же бандит !

– Слухай, – сказав Туз, – якщо хочеш, можеш обговорити організацію з містером Ґонтом, думаю, він ще там. Але, як бачиш, – він провів рукою по довгих жмутках футболки, що висіли в нього на грудях і животі, – він сьогодні дратівливий.

– Ти маєш допомогти мені позбутися Їх? – запитав Бастер.

– Саме так, – погодився Туз. – Ми перетворимо все це місто на підсмажений на відкритому полум’ї «вопер». – Він підняв ящик. – Хоча я не знаю, як можна влаштувати якісь реальні збитки лише за допомогою ящика підривних капсулів. Але він сказав, що ти знаєш відповідь на це запитання.

Бастер розплився в посмішці. Він поліз у задню частину фургона і посунув двері.

– Думаю, знаю, – сказав він. – Залазьте, містере Меррілл. Ми їдемо на завдання.

– Куди?

– Для початку в автопарк міста, – пояснив Бастер. Він досі посміхався.

Преподобний Вільям Роуз, який уперше став за катедру Об’єднаної баптистської церкви Касл-Рока у травні 1983 року, – фанатик вищої проби, тут сумнівів і близько не виникало. На жаль, він також енергійна, іноді дивним, жорстоким чином дотепна людина, а ще неймовірно популярний серед своєї парафії. Його перша проповідь у ролі лідера баптистської отари слугувала провісницею речей прийдешніх. Вона називалася «Чому католики приречені на пекельні муки». Відтоді він продовжував у тому ж тоні, що й зробило його неймовірно популярним серед парафії. Католики, як він повідомляв, – це богохульні заблудлі істоти, які поклоняються не Ісусові, а жінці, яку було обрано привести Його в цей світ. Чи ж не дивно, що вони настільки схильні помилятися й в інших питаннях?

Він пояснював своїй отарі, що під час Інквізиції католики довели практику тортур до ідеалу, що за часів Інквізиції справжніх вірних спалювали на, як він висловлювався, вогняни-их стратах, аж до кінця дев’ятнадцятого століття, доки героїчні протестанти (здебільшого баптисти) не змусили їх припинити, що за всю історію сорок різних Пап у бісівському сексуальному зв’язку-у пізнавали своїх матерів, сестер і навіть їхніх позашлюбних доньок, що Ватикан побудували на золото протестантських мучеників і пограбованих народів.

Такі безграмотні нісенітниці зовсім не були новиною для католицької церкви, якій уже сотні років доводилося миритися зі схожою єрессю. Багато священників і вухом не повели б на таке, мабуть, навіть добродушно посміялися б. Отець Джон Бріґгем, однак, був не з тих, хто махає рукою на такі речі. Радше навпаки. Дратівливий, клишоногий ірландець Бріґгем був із тих чоловіків, що не мають почуття гумору, не терплять дурнів, а особливо дурнів пихатих, штибу преподобного Роуза.

Він майже рік мовчки зносив Роузові різкі випади в бік католиків, доки нарешті не скипів за власною катедрою. Його проповідь, у якій не було ані краплі милості, називалася «Гріхи преподобного Віллі». У ній він описав священника баптистів «йолопом, який уже всі клепки за співом псалмів розгубив і думає, наче Біллі Ґрем по воді ходить, а Біллі Сандей [160] Billy Graham, Billy Sunday – популярні американські євангелісти. по праву руку Бога Отця Вседержителя сидить».

Тієї ж неділі преподобний Роуз і четверо його найкремезніших дияконів відвідали отця Бріґгема. Вони повідомили, що шоковані й дуже злі через наклепницькі слова отця Бріґгема.

– У вас іще вистачає нахабства казати мені , щоб я припнув язика, – обурився отець Бріґгем, – після того як ви цілий ранок завзято оповідали вірним, що я служу Вавилонській блудниці.

На зазвичай блідих щоках преподобного Роуза швидко проступив рум’янець, який поширився по здебільшого лисій макітрі. Він пояснив отцеві, що ніколи нічого не говорив про Вавилонську блудницю, хоч і згадував кілька разів Римську блудницю, але раз уже отець Бріґгем сприймає це так, то, власне кажучи, хто йому винен.

Отець Бріґгем виступив із дверей свого будинку, стискаючи кулаки.

– Якщо хочеш обговорити це тут, на сходах, дружок, – сказав він, – то просто скажи своїм маленьким ґестапівцям, щоб відійшли, і ми обговоримо все, що захочеш.