Стивен Кинг - Необхідні речі

Кігті прорізали тканину на Тузовій футболці, ніби лезом, і Туза смикнуло назад, до роздимілого обличчя.

– Тепер готовий слухати, Туз? – запитав містер Ґонт. Гарячі струмені пари з кожним словом розпікали Тузові щоки й рот. – Готовий чи мені просто розпороти твоє нікому не потрібне черево і покінчити з цим?

– Так! – зарюмсав він. – Тобто ні ! Я слухатиму!

– Будеш хорошим хлопчиком на побігеньках і дотримуватимешся наказів?

– Так!

– Знаєш, що станеться, якщо передумаєш?

– Так! Так! Так!

– Туз, ти огидний, – промовив містер Ґонт. – Я це люблю в людях.

Він штовхнув його на стіну. Туз з’їхав униз і вкляк, задихаючись і плачучи. Він втупився в підлогу. Боявся дивитися монстрові прямо в обличчя.

– Якщо ти хоч колись надумаєш піти проти моїх бажань, Туз, я тобі гарантую найграндіозніший тур пеклом. Шерифа ти отримаєш, не переживай. Але наразі його все одно немає в місті. Отже. Встань.

Туз повільно зіп’явся на ноги. У голові пульсувало, футболка звисала клаптями.

– Скажіть мені от що. – Містер Ґонт був знову люб’язний і усміхнений, до останньої ниточки відповідав оточенню. – Вам подобається це містечко? Ви його любите? Тримаєте фотографії цього місця на стінах твоєї сраної халупи, щоб згадувати про сільський шарм минувшини, коли бджоли жалили, а собаки кусали?

– Вопше ні, – нерівним голосом відповів Туз. Голос піднімався і падав у ритмі серцебиття. Стати на ноги вдалося лише з найважчими зусиллями. Ноги були ніби зі спагеті. Туз стояв спиною до стіни, обережно спостерігаючи за містером Ґонтом.

– Чи схарапудило б вас, якби я сказав, що хочу вирвати цей сраний присілок з мапи назовсім, поки ви чекатимете на приїзд шерифа?

– Не… не знаю, що це означає, – нервово пробелькотів Туз.

– Я й не здивований. Але, думаю, ви розумієте, що я маю на увазі , Туз. Правда?

Туз занурився у спогади. Занурився аж до давніх-предавніх часів, коли четверо сопливих дітей не дали йому та його друзям (колись давно в Туза були друзі або принаймні максимально наближені до такого статусу люди) отримати дещо, чого Тузові хотілося. Пізніше вони зловили одного зі шмаркачів – Ґорді Лаченса – і побили його на квасне яблуко, але це вже не важило. Тепер Лаченс – відомий письменник, живе в іншій частині штату і, мабуть, сраку банкнотами підтирає. Якимсь чином шмаркачі перемогли, і ці речі більше ніколи не були для Туза такими, як раніше. Саме тоді від Туза відвернулася фортуна. Двері, що були для нього відчинені, почали зачинятись, одні за одними. Мало-помалу Туз почав усвідомлювати, що він не король, а Касл-Рок не його королівство. Якщо це колись і було правдою, то ця реальність почала змінюватись у ті вихідні на День праці, коли йому було шістнадцять, а шмаркачі забрали в нього і друзів те, що належало їм по праву. На момент, коли Туз уже був достатньо дорослим, щоб законно випивати в «Захмеленому тигрі», він із короля став солдатом без уніформи, який крадеться по ворожій території.

– Я, бля, ненавиджу цей сральник, – сказав він Лілендові Ґонту.

– Добре, – відповів Ґонт. – Дуже добре. У мене є друг – стоїть припаркований вище по вулиці, і він певним чином допоможе вам змінити ситуацію, Туз. Шерифа ви отримаєте… і все місто також. Як вам таке, непогано?

Ґонт ухопив Тузів погляд своїми очима. Туз стояв перед ним в обдертому дранті футболки й почав усміхатися. Голова більше не боліла.

– Та, – погодився він. – Звучить абсолютно чотко.

Містер Ґонт поліз у кишеню пальта й дістав звідти поліетиленовий пакетик для сендвічів, наповнений білим порошком. Подав його Тузові.

– Маєте роботу, Туз, – сказав він.

Туз узяв пакет, але погляду від очей містера Ґонта відвести не міг.

– Чудово, – сказав він. – Я готовий.

Бастер спостерігав, як останній чоловік, що заходив у службовий провулок, повернувся звідти. Футболка в мужика тепер висіла цурпалками, а в руках він тримав ящик. За пояс джинсів заклав два пістолети.

Бастер подався назад від несподіваної тривоги, коли чоловік, у якому він тепер упізнав Джона «Туза» Меррілла, підійшов просто до фургона й поклав ящик на землю.

Туз постукав по склу.

– Відкрий задні, дідуля, – сказав він. – Маємо роботу.

Бастер опустив скло.

– Забирайся звідси, – сказав він. – Геть звідси, розбійник! Бо поліцію викличу!

– Ага, удачі, нахуй, – гаркнув Туз.

Він витягнув один пістолет із-за пояса штанів. Бастер закляк, але тоді Туз всучив пістолет йому через вікно, руків’ям уперед. Бастер вилупився на зброю.