Стивен Кинг - Необхідні речі

– Так? – тихо запитав Алан і чекав.

Міс Гендрі закусила губу й продовжила.

– Так. Шерифе Пенґборн, я б дозволила вам із ним поговорити, якби могла, але не можу, дійсно. Ви ж розумієте, правда? Ну, я знаю, що у вас проблеми в місті, але хлопчикові лише сім.

– Так.

– Я спущуся в їдальню, вип’ю чаю. Місіс Еванс запізнюється – вона завжди так, – але буде тут за хвилину-дві. Якщо підійдете в палату Шона Раска – палату номер дев’ять – одразу як я піду, вона, мабуть, і не дізнається, що ви тут були. Зрозуміло?

– Так, – із вдячністю промовив Алан.

– Обхід починається о восьмій, тож якщо ви будете в його палаті, вона, мабуть, вас і не помітить. Звісно, якщо помітить, ви скажете їй, що я дотримувалася директив лікарні й відмовила вам. Що ви проникли туди, поки на пості тимчасово нікого не було. Скажете так?

– Так, – погодився Алан. – Слово даю.

– Вийти можна по сходах у кінці коридору. Це якщо ви зайдете в палату Шона Раска. Що я вам, звичайно ж, заборонила.

Алан підвівся й імпульсивно поцілував її в щоку.

Міс Гендрі зашарілася.

– Дякую, – сказав Алан.

– За що? Я нічого не зробила. Думаю, піду вже поп’ю чаю. А ви, шерифе, сидіть там, де й сиділи, доки я не піду.

Алан знову слухняно присів. Так і сидів, тримаючи голову між Саймоном і пекарем, доки за міс Гендрі зі свистом не зачинилися подвійні двері. Тоді підвівся і тихо пройшов яскравим коридором, усипаним іграшками й пазлами, до палати номер 9.

Як на Алана, Шон Раск цілком прокинувся.

Це було педіатричне відділення, тож ліжко під ним було маленьке, але хлопчик усе одно в ньому губився. Тіло зовсім трішки випиналося під покривалом, від чого виникало враження, ніби на хрусткій білій подушці лежить відчленована голова. Обличчя – дуже бліде. Під очима, що спокійно й без подиву дивилися на Алана, виднілися фіолетові тіні, темні, наче синці. Чорний кучерик лежав на лобі, ніби кома.

Алан узяв стілець з-під вікна й посунув його до ліжка, на якому підняли перегородки, щоб Шон не впав. Хлопчик не повернув голови, але спостерігав за Аланом очима.

– Привіт, Шоне, – тихо промовив Алан. – Як почуваєшся?

– У горлі сухо, – сипло прошепотів Шон.

На столику біля ліжка була карафка води і дві склянки. Алан налив одну й нахилився через лікарняну перегородку.

Шон спробував сісти, і йому не вдалося. Він завалився назад на подушку, слабко зітхнувши, від чого Алана вкололо в серці. Він згадав про свого сина – бідного приреченого Тодда. Коли підкладав долоню Шонові Раску під шию, щоб допомогти йому сісти, на мить у нього виник пекельний фотографічний спогад. Він згадав, як Тодд того дня стояв біля «скаута», махав Аланові на прощання, і крізь призму пам’яті якесь переливчасте бліде світло ніби грало в нього навколо голови, опромінюючи кожну любу лінію та рису обличчя.

В Алана затрусилися руки. Трішки води пролилося спереду на лікарняну сорочку Шона.

– Вибач.

– Н’чо, – відповів Шон хрипким шепотом і жадібно відпив. Він майже повністю поглинув склянку води. А тоді відригнув.

Алан обережно опустив його. Шон тепер здавався трішки жвавішим, але в очах усе одно не було жодного блиску. Алан подумав, що ще ніколи в житті не бачив хлопчика, який би мав настільки жахливо самотній вигляд, і розум знову спробував пробудити останній образ Тодда.

Алан відкинув його. Тут робота. Неприємна і до того ж страшенно делікатна, але вона дедалі більше здавалася йому неабияк важливою. Що б там зараз не діялося в Касл-Року, він переконував себе, що відповідь лежить тут, за блідим чолом і тими сумними тьмяними очима.

Алан роззирнувся й витиснув усмішку.

– Нудна кімната, – промовив він.

– Ага, – низьким шорстким голосом погодився Шон. – Повний скучняк.

– Може, кілька квіток її трохи пожвавлять, – промовив Алан і провів правою долонею по лівому передпліччі, спритно дістаючи з прихованої нірки під ремінцем годинника складений букет.

Він знав, що випробовує долю, але без зайвих роздумів вирішив усе одно це зробити. Майже пошкодував про це. Коли діставав їх з петлі й розкривав букет, дві паперові квітки розірвалися. Він почув, як пружина змучено шпринькає. Без сумніву, це останнє виконання цієї версії фокусу з квіткою-складанкою, проте Аланові вдалося вийти сухим із води… заледве. І Шон, на відміну від брата, був очевидно вражений і захоплений, незважаючи на психічний стан і наркотики, що просочували його нервову систему.

– Круто! Як ви це зробили?