Дафна Дю Морье - Птахи та інші оповідання

Маркіза спричинила фурор, йдучи своєю характерно лінивою ходою, чудово одягнена, без капелюшка, але під сонячною парасолькою, з двома дівчатками, які вистрибували біля неї. Багато хто озирався, щоб ще раз її побачити; інші виявляли несвідому повагу до її краси, розступаючись і даючи їй пройти. Вона знічев’я поблукала ринком, зробила кілька покупок, які міс Клей поклала у свою торбину, а тоді, так само знічев’я, так само ліниво, весело й дотепно відповідаючи на питання дітей, повернула до крамниці з рекламою «Кодака» та фотографіями на вітрині.

Там було повно відвідувачів, які чекали своєї черги, і маркіза, яка нікуди не поспішала, вдала, що переглядає альбом із місцевими краєвидами, водночас спостерігаючи за тим, що відбувається у крамниці. Цього разу там були обоє, мсьє Поль і його сестра; він в огидно-рожевій сорочці, гіршій, ніж синя, та в дешевому сірому піджаку, а сестра, як і всі продавчині, у чо`мусь блякло-чорному, з шалем на плечах.

Він, напевне, бачив, як вона заходила до крамниці, бо майже відразу вийшов з-за прилавка, покинувши чергу під опіку своєї сестри, і підійшов до маркізи, скромний, чемний, прагнучи довідатися, як міг би їй прислужитися. У його очах не було жодного знаку фамільярності, сліду ближчого знайомства — вона впевнилася в цьому, прямо на нього глянувши. Тоді навмисне залучила до розмови дітей та міс Клей, попросивши міс Клей вибрати фото, які вона хотіла б вислати до Англії. Затримувала фотографа при собі, звертаючись до нього з поблажливістю і своєрідною зверхністю. Навіть зганила деякі фото, що, як вона казала, не віддали належного дітям і не могли бути вислані її чоловікові, маркізові. Фотограф вибачався. Звичайно, згадані фото не віддавали належного дітям. Він готовий ще раз прийти у готель і спробувати знову, без додаткової плати. Можливо, на терасі або в садах ефект буде кращим.

Кілька людей обернулося, щоб глянути на маркізу. Вона відчувала на собі їхні захоплені погляди, і тим самим поблажливим, але холодним, майже уривчастим тоном наказала фотографу показати їй деякі товари з його крамниці, що він поквапом і зробив, прагнучи їй догодити.

Інші покупці непокоїлися, переминалися з ноги на ногу, чекаючи, коли сестра їх обслужить, а вона, обступлена клієнтами, насилу шкутильгала з одного кінця прилавка до іншого, раз у раз підіймаючи голову, щоб побачити, чи брат, який так зненацька її покинув, іде на допомогу.

Нарешті маркіза пом’якшала. Вдовольнила свої бажання. Пречудове затаєне почуття хвилювання, що наростало в ній, щойно зайшла до крамниці, стихло і заспокоїлось.

— Одного ранку я сповіщу вас, — сказала вона мсьє Полю, — ви зможете зайти і ще раз сфотографувати дітей. Тим часом я хотіла б заплатити вам належне. Міс Клей, подбаєте про це, правда?

Взяла дітей за руки і неквапом вийшла з крамниці, не попрощавшись.

Не перевдяглася до déjeuner. Спустившись на готельну терасу, більше, ніж зазвичай заповнену численними гостями, що приїхали на екскурсію, мала на собі ту саму чарівну сукню і, здається, всі аж загули. Усі розмови та перешіптування оберталися довкола неї, її краси і того враження, яке вона справляла, сидячи за столиком у кутку. Метрдотель, офіціанти, навіть сам директор запобігливо підходили до неї, усміхаючись, і вона чула, як її ім’я переходило з уст до уст.

Геть усе поєдналося для її тріумфу: сусідство з людьми, запах їжі, вина та цигарок, аромат барвистих квітів у горщиках, сонячний жар, близький гомін морських хвиль. Коли вони з дітьми підвелися і рушили вгору, її переповнювало щастя, таке, як, на її думку, мала б переживати примадонна після тривалих гучних овацій.

Діти разом із міс Клей пішли до своїх кімнат відпочити; маркіза швидко, похапцем змінила сукню та взуття, навшпиньках спустилася сходами, вийшла з готелю і пішла крізь гарячий пісок до стежки, що вела на зарослий папороттю мис.

Як вона й сподівалася, він чекав, і ніхто з них не згадав про її вранішні відвідини крамниці чи про те, що привело її на скелю ополудні. Відразу ж рушили до галявинки край урвища, сіли поруч, і маркіза жартівливим тоном описала натовп під час обіду, жахливу метушню і втомливість густо заповненої тераси та якою насолодою було для неї втекти від усього цього на свіже повітря мису, над море.

Він смиренно погоджувався, прислухаючись, як вона говорить про ці буденні речі так, наче в її мові лилася вся дотепність світу, а тоді, точнісінько як учора, попросив дозволу зробити кілька її фотографій. Вона погодилася — й ось вона лежить між папороттю, заплющивши очі.