Дафна Дю Морье - Птахи та інші оповідання

— Не хочете скористатися моїм піджаком як подушкою, Madame la Marquise? — спитав він.

Перш ніж вона відповіла, він узяв піджак скрутив рулоном та поклав під папороть. Вона схилилася — і зневажуваний раніше сірий піджак м’яко ліг їй під голову, легкий і зручний.

Він став біля неї навколішки, пораючись над камерою, змінюючи плівку, а вона спостерігала за ним, позіхаючи, крізь примружені, напівзаплющені повіки та помітила, що і в цій позі він спирається лише на одне коліно, відвівши вбік деформовану ногу у високому черевику. Ліниво подумала, чи це не тому, що спиратися на цю ногу йому боляче. Ортопедичний черевик був дуже начищений, значно яскравіший, ніж шкіряний на лівій нозі, і раптом перед її очима постало видіння, як він щоранку клопочеться з цим черевиком, одягаючись, полірує його, натирає, можливо, замшевою шматинкою.

Бабка сіла їй на руку. Завмерла, чекаючи, згорнула блискучі крила. Чого вона чекає? Маркіза дмухнула — і бабка полетіла. Тоді знову повернулася, вперто кружляючи.

Мсьє Поль відклав свою камеру, але зостався на колінах у папороті біля неї. Вона відчувала, що він спостерігає за нею, і подумала: «Якщо я ворухнуся, він підведеться і все закінчиться».

Вона далі дивилася на блискучу тремтячу бабку, але знала, що через одну-дві хвилини муситиме глянути на щось інше, або ж бабка відлетить, або теперішнє мовчання стане таким напруженим, таким вимушеним, що вона не витримає, засміється та все зіпсує. Неохоче, всупереч власній волі повернулася до фотографа, а його великі очі, смиренні та віддані, були втуплені в неї з глибокою рабською покорою.

— Чому ви мене не поцілуєте? — спитала вона і її власні слова здивували її, вразили раптовим тривожним передчуттям.

Він не сказав нічого. Не ворушився. Далі дивився на неї. Вона заплющила очі, й бабка злетіла з її руки.

Коли нарешті схилився, щоб її торкнутися, це було не те, чого вона чекала. Не було ніяких раптових грубих обіймів.

Було так, наче бабка повернулася і тепер шовковими крилами лоскоче і пестить її гладеньку шкіру.

Коли він пішов, зробив це тактовно і делікатно. Залишив її саму, — не наражаючи на збентеженість, незручність, силувану розмову.

Маркіза лежала горілиць у папороті, затуливши рукою очі, думала про те, що з нею трапилося, і зовсім не соромилася. Мислила ясно і тверезо, була цілком спокійною. Обдумувала, як невдовзі повернеться, давши йому час раніше дістатися пісків, так, що якби хтось із готелю його побачив, то не пов’язав би цього з нею, коли вона прийде, скажімо, через півгодини після нього.

Встала, обсмикнула сукню, витягла з кишеньки компактну пудру та губну помаду; оскільки не мала дзеркальця, то дуже обережно припудрила обличчя. Сонце вже не так сильно пекло, з моря віяв прохолодний бриз.

— Якщо погода протримається, — подумала маркіза, розчісуючи волосся, — я зможу приходити сюди щодня, о такій самій порі. Ніхто не довідається. Міс Клей та діти завжди відпочивають після обіду. Якщо ми приходитимемо та повертатимемось нарізно, як сьогодні, зустрічатимемось у цьому ж місці, схованому між папороттю, про нас ніхто не дізнається. Залишилося три тижні канікул. Тепер — молитися, щоб трималася спекотна погода. Бо якщо задощить…

Повертаючись до готелю, вона розмірковувала, як їм чинити, якщо погода зіпсується. Не надто зручно вибиратися на скелі у дощовику та лежати в папороті, яку шмагають вітер і дощ. Є ще, звичайно, підвал під крамницею. Але її зможуть побачити у містечку. Це ризиковано. Ні, якщо тільки не буде зливи, скеля найбезпечніша.

Увечері сіла і написала листа своїй подрузі Élise. «…Це прегарне місце, — писала вона, — я розважаюся як звичайно, без чоловіка, bien entendu! [42] Природно ( фр .). » Але не додавала ніяких деталей свого завоювання, хоча й згадала про папороть та гарячий полудень. Відчувала, що, коли залишить це неуточненим, Élise уявить собі якогось багатого американця, який подорожує для розваги, самотній, без дружини.

Наступного ранку вона дуже старанно вдяглася — довго переглядала свій гардероб і врешті вибрала сукню значно ошатнішу, ніж заведено над морем, але зробила це навмисне — збиралася спуститися до містечка в супроводі міс Клей та дітей. Був торговий день, людський натовп заповнив бруковані вулиці та площу. Багато було із довколишніх сіл, але чимало й туристів, англійців та американців, які прогулювалися, щоб оглянути визначні місця, придбати сувеніри та поштові листівки, або ж сиділи в кафе на розі, оглядаючи перехожих.