Дафна Дю Морье - Птахи та інші оповідання

Застуда, яку він підхопив у середині грудня, більш ніж на тиждень перервала візити до пабу. Мусив сидіти вдома. Сам собі дивувався, як йому бракувало «Грін Мена» і як це смертельно нудно — сидіти у вітальні чи кабінеті, не маючи іншого заняття, крім читати та слухати радіо. Холод і нудьга зробили його понурим і дратівливим, вимушена бездіяльність вадила печінці. Потребував руху, фізичних вправ. Під кінець одного такого холодного похмурого дня вирішив, що завтра за будь-якої погоди вийде з дому. Опівдні небо поважчало і збиралося на сніг, але не міг ще двадцять чотири години просидіти в чотирьох стінах.

Обставиною, що довела його роздратування до найвищого градусу, став фруктовий пиріг на вечерю. Він був на тому етапі застуди, коли нормальний апетит і задоволення від їжі ще не повністю повернулися, але всередині щось смокче і вимагає заповнення. Не кожна страва годиться для цього. Підійшла б птиця. Добре засмажена половина куріпки, тоді сирне суфле. А місяця з неба не хочеш? Позбавлена фантазії поденниця приготувала камбалу, найгіршу, найсухішу з усіх риб. Коли служниця винесла рештки — більшість він залишив на тарілці, — повернулася з пирогом, а оскільки він ще зовсім не наївся, відкраяв собі чималий шматок.

Достатньо було раз спробувати. Задихаючись, бризкаючи слиною, виплюнув усе на тарілку. Встав і подзвонив.

З’явилася служниця, на її обличчі помітне було здивування через несподіваний виклик.

— Що це за дідько?

— Пиріг із повидлом, сер.

— Яке повидло?

— Яблучне, сер. Своєї роботи.

Він кинув серветку на стіл.

— Я так і думав. Ви його зробили з тих яблук, на які я нарікав кілька місяців тому. Я ж цілком ясно наказав вам і Віллісу не приносити додому жодного з цих яблук.

Обличчя жінки витяглося і напружилося.

— Ви казали, сер, нічого не готувати з цих яблук і не подавати їх на десерт. Ви нічого не казали про повидло. Я подумала, що повидло з них може вийти добре. Зварила для себе, щоб спробувати. Все було гаразд. То я й зробила кілька банок повидла з яблук, які Вілліс мені дав. Ми тут завжди робили повидло, пані і я.

— Що ж, даруйте за клопіт, але я цього їсти не можу. Ці яблука завадили мені восени і — в повидлі чи інакше — вадитимуть далі. Заберіть того пирога, і нехай я не бачу ні його, ні повидла. Я вип’ю кави у вітальні.

Вийшов з кімнати, аж трусячись. Неймовірно, щоб такий дрібненький інцидент змусив його аж так розлютитися. Боже! Які дурні. Вони з Віллісом знали, що він не любив тих яблук, ненавидів їх смак і запах, але через своє скнарство вирішили зекономити, підсунувши йому домашнє повидло, повидло з яблук, які були йому огидні до глибини душі.

Ковтнув нерозведеного віскі й запалив цигарку.

Через кілька хвилин служниця принесла каву. Але не вийшла відразу ж, поставивши тацю.

— Я можу поговорити з вами, сер?

— Про що?

— Думаю, буде краще, якщо я звільнюся.

Ще й це на додаток. Що за день, що за вечір.

— З якої причини? Бо я не міг їсти пиріг із повидлом?

— Якби все так просто, сер. Я чомусь відчуваю, що все тут дуже змінилося. Я вже кілька разів хотіла це сказати.

— Я ж не завдаю вам багато клопоту, правда?

— Ні, сер. Просто давніше, коли пані була жива, я відчувала, що мою роботу цінують. А тепер уже ніби нічого не значить, чи я зроблю так, чи інакше. Ніхто про це й слова не скаже, а я, хоч як стараюся, ніколи не певна, чи добре я зробила. Думаю, мені було б краще піти туди, де я знову матиму господиню і вона звертатиме увагу на мою роботу.

— Звичайно, вам краще судити. Мені дуже шкода, якщо тепер вам тут не до вподоби.

— Ви цього літа так надовго виїхали, сер. Коли пані була жива, ви разом ніколи не від’їжджали на довше, ніж два тижні. Все так перемінилося. Ми з Віллісом вже й не знаємо, на яку ногу стати.

— То Вілліс теж невдоволений?

— Я за нього, звичайно, не казатиму. Знаю, що він дуже засмутився через яблука, але вже чимало часу пройшло. Можливо, він сам із вами порозмовляє.

— Можливо. Я й гадки не мав, що так непокою вас обох. Гаразд, годі про це. Добраніч.

Служниця вийшла з кімнати. Він похмуро оглянувся. Якщо так їм хочеться, то рушайте з Богом! Все не так, все перемінилося. Бісове безглуздя. Вілліс засмутився через яблука, що за пекельне нахабство. Чи він не має права робити зі своїм деревом усе, що йому подобається? Чорт забирай застуду і погоду. Він не міг зоставатися перед вогнем, роздумуючи про Вілліса і кухарку. Піде до «Грін Мена» і про все забуде.

Вдягнув пальто, шарф, стару шапку, швидко пішов униз дорогою і через двадцять хвилин сидів у своєму звичайному кутку «Грін Мена», а місіс Гілл наливала віскі й примовляла, яка рада, що знову його бачить. Кілька постійних клієнтів усміхнулися до нього, запитали про здоров’я.