Томас Олд Хьовелт - Відьма

— Але ж… чому? — спитав пан Делароса, коли, нарешті, зміг заговорити.

— В нас є свої причини, — нетерпляче відповів Грім. — У ваших же інтересах негайно забиратися звідси й забути про все це. Деталі угоди ми можемо викласти у контракті…

— А до речі, що за владу ви тут представляєте?

— Яка різниця? Я вимагаю від вас відмовитися від угоди, і ви отримаєте за це п’ять тисяч доларів. Деякі речі не можна купити за гроші. А з інших питань ми до ваших послуг.

Делароса поглянув на Гріма так, ніби той зібрався публічно повісити його дружину на міській шибениці.

— Ви маєте мене за божевільного? — скипів він. — Ви що, не розумієте, з ким маєте справу?

Грім, заплющив очі й перейшов на оборону.

— Подумайте про гроші, — сам він у цей час думав про ціанистий калій. — І сприйміть це як ділову пропозицію.

— А я не бажаю, щоб мені давав хабара якийсь перший-ліпший провінційний контролер! Нам із дружиною подобається цей будинок, і завтра ми підписуємо угоду. І ви ще маєте бути мені вдячні, що я не висуваю проти вас обвинувачень.

— Послухайте, у пані Барфвелл щоосені протікав дах. Минулого року вода завдала істотної шкоди підлозі. Оцей будинок, — сказав Грім, простягаючи обидві руки, — суцільне лайно. У Гайленд-Фолзі є чудові будинки з тією самою сільською романтикою, але просто на березі Гудзона, та й ціни там нижчі.

— Якщо ви гадаєте, що зможете здихатися мене за п’ять тисяч доларів, то помиляєтесь, — відрізав Делароса. Але щось раптом спало йому на думку: — А ви часом не ті клоуни з Нічного базару? Якого біса ви це робите?

Грім відкрив рота, щоб відповісти, але Клер його випередила.

— Нам не подобаєтесь ви, — гарикнула вона. Клер ненавиділа свою роль, але, як завжди, ідеально її грала. — Ми терпіти не можемо таких міських дженджиків, як ви. Вони тут тільки повітря забруднюють.

— Здоровий виродженський гумор, — додав Грім із довірливою інтонацією. Він знав, що вони цю суперечку програли.

Беммі Делароса втупилася в нього, нічого не розуміючи, а потім повернулася до чоловіка й запитала:

— Любий, я щось не втямлю, що вони таке торочать? — Роберт Грім уявив собі, як її мозок засмажується до хрумкої скоринки, ніби в солярії, й запікається на внутрішньому боці її черепа.

— Все гаразд, люба, — сказав Делароса, притискаючи її до себе. — Забирайтеся геть звідси, поки я не викликав поліцію!

— Ви про це ще пошкодуєте, — відповіла Клер, але Грім потягнув її назад.

— Не треба, Клер, це вже не має сенсу.

Того вечора він зателефонував Деларосі на мобілку і благав його відмовитися від угоди. Коли той запитав його, чому він так клопочеться, Грім відповів, що Блек-Спрінг страждає від трьохсотрічного прокляття, яке так само зачепить і їх, якщо вони все-таки вирішать оселитися у містечку. І що вони будуть приречені залишатися тут до кінця життя, бо у Блек-Спрінзі живе зла відьма. На цих словах Делароса відключився.

— Чорти б тебе забрали! — гарикнув Грім, дивлячись на вантажників. Він швиргонув ручку в великий екран, і двадцять моніторів навколо нього переключилися на панораму під новими кутами, показуючи людей, що вешталися містом. — Я ж тобі, тварюко, охрінезну послугу зробив!

— Заспокойся, — сказав Воррен. Він згорнув газету і поклав її на стіл. — Ми зробили все, що змогли. Можливо, він дійсно довбаний інтелектуал і мудацюга, але принаймні тепер він наш довбаний інтелектуал і мудацюга. А вона на вигляд нічого, соковита крихітка.

— Свиня вона, — докинула Клер.

Грім тицьнув пальцем в екран.

— Вони там, у раді, руки потирають, але коли ці люди піднімуть бісів вереск, хто буде розбиратися з усією веремією?

— Ми, — відповів Воррен, — і ми це вміємо. Хлопче, випусти пару. Задовольнись тим, що ми можемо побитись об заклад на щось новеньке. Ставлю п’ятдесят баксів на те, що вони її зустрінуть удома.

— П’ятдесят баксів? — Клер була шокована. — Ти що, глузд за розум завернув? За статистикою, вона ніколи вперше не з’являється вдома.

— Я це відчуваю кінчиками пальців, крихітко, — відповів Воррен і почав барабанити по стільниці. — На її місці я б з’явився й зацінив нове м’ясо, розумієш, про що кажу? — Він запитально підняв брови. — Хто зі мною?

— П’ятдесят доларів на те, що вони побачать її на вулиці, — згодилася Клер.

— На камерах спостереження, — втрутився Марті Келлер, аналітик даних відкритого доступу, із протилежного боку центру управління. — А ще я піднімаю ставки до сімдесяти п’яти.