Томас Олд Хьовелт - Відьма

А вже незабаром тихий шепіт вогню за стінами, що поволі наростав, перейшов у ревіння, що заглушило навіть несамовите виття й вереск людей, замкнених у церкві. І теж незабаром тріснуло скло одного з вікон у формі продовгастого кристала з гострим верхом, пляшка із займистою речовиною пролетіла крізь тьмяно освітлену арку й вибухнула серед лавок у центрі нави.

Цілий сніп вогняних іскор освітив осквернену церкву пекельним сліпучим сяйвом. У цьому світлі він побачив, що церква була повна людей, які відчайдушно кидалися на заґратовані двері, тицялися у стіни, намагалися дістатися вітражних вікон, ухилялися від осколків шибок, що розліталися навсібіч, і кипіння вогню, який вривався крізь отвори. Він побачив двох людей у вогні — важко було сказати, чоловіків чи жінок. А коли опинився у центральному проході, щоб бути подалі від стін, де жар наростав найшвидше, багато людей тягли до нього руки, благали його, питали його, чому він це зробив. Він побачив людей, яких колись називав друзями. Піт Вандермеєр стояв на колінах із мертвою дитиною на руках. Коли Піт підвів очі, на якусь мить їхні погляди зустрілися, й та зустріч паралізувала Стіва, а байдужий вираз обличчя його колись найкращого друга змінила маска відчаю… а також докору.

Навіть і тут його вважали винним.

Але чи був він винним? Чи був він батьком цього пекла? Його рішення відкрити Катаріні очі було лише каталітичною реакцією, викликаною скорботою за померлим сином, і хто за це мав відповідати? Так, Джейдон Холст змусив Тайлера слухати Катарінин шепіт. Але хіба можна було покладати відповідальність на одного Джейдона після того, що з ним зробили жителі міста? Чи на Катаріну — після того, що вони зробили З нею?

Одне зло породило інше, масштабніше зло, і в кінцевому підсумку причиною всьому був Блек-Спрінг.

Блек-Спрінг прикликав це все на себе сам.

Стіва охопила пропасниця такого темного і первісного походження, що, попри жахливу спеку, він весь затрусився. Він відчував відразу до цих людей. Відчував відразу до них. До них усіх. До тих, що були у церкві, й тих, що лишилися назовні. Вони всі були однакові. Тепер він це бачив.

Усі ці роки його очі були наглухо зашиті, але зараз — ні.

Усі ці вирячені очі й роззявлені роти, що тепер пронизливо, збиткуючись, кричали на нього!

Гаразд, він буде їхнім парією.

Їм вже не вдасться зробити його сліпим — кого завгодно, але не його.

У мить, коли Стів дістався вівтарної частини, він прокляв їх усіх. Його перекошене обличчя було обпалене іскристими хвилями, повними гарячих жарин, вони падали з майже прозорої вогняної оболонки, що поглинала дах, але йому було однаково — то був його вогонь. Нехай будуть прокляті усі ці люди. Нехай буде проклятий їхній нескінченний ланцюг егоїстичних вчинків. Нехай буде прокляте їхнє небажання шукати примирення, їхня нездатність любити, їхня хвороблива наполегливість у прагненні бачити все не добрим, а потворним. От Тайлер був іншим. У Тайлера були мрії. Прокляття, прокляття, прокляття — нехай будуть прокляті усі ті, хто забрав у нього Тайлера!

— Тату!

Стів знайшов двері, про які всі інші забули, — вони були у заглибленні під кафедрою. Ноги ніби самі його туди принесли. Але тепер він раптом зупинився. Він іще дрижав, але вже не від холоду, а від гарячкового жару, породженого люттю. Він вже вхопив з кілочка кільце з ключами, але повернувся назад, міцно тримаючи його в руках.

То були вони.

Він побачив їх крізь щільну імлу від диму на протилежному боці церкви. Джоселін своїм тілом захищала Метта від каскаду палаючих уламків. Її оголені спина і сідниці були обпалені до невпізнання, але вона підняла очі, і стало ясно, що це обличчя, без сумніву, належало їй. Стів побачив, як її губи ворушилися, і, думаючи про інше, збагнув, що вона шептала його ім’я, ніби уві сні бачила ангела. І вже незабаром голос дружини став гучним, пронизливим, хрипким криком.

— Стіве, це ти? Боже, Стіве, допоможи нам!

Але першим його помітив Метт. Ще раніше він прокинувся від стану кататонії і тепер звільнився від пов’язок й побіг до нього.

Стів відчув, як почорніло його власне обличчя.

Побачивши молодшого сина із блідою після лікарні шкірою, з забрудненою пов’язкою на одному оці, він нарешті збагнув усе значення вічного поділу навпіл його сім’ї, а також його скорботи за Тайлером… за Тайлером, звідки все це й почалося. Ті кілька секунд паралізували його й позбавили останніх бастіонів захисту. Він відчув на собі погляди людей, яких він прокляв. Меттове завзяття підхопило їх, вони похапцем рушили уздовж нави до нього, а він відсахнувся й повернувся до важезних дверей, відкриваючи їх тремтячими руками.