Майкл Смит - Непрохані

Я сиділа у кріслі і… і, здається, заснула. Коли прокинулася, то пішла спитати, чи не хоче вона погуляти, і…

Саймон кивав, поклавши руки на стіл і дивлячись у стіну. Як він знав, дружина вважала, що за його позою можна вгадати якісь його думки чи ставлення до певних речей. Проте зараз він тримав руки перед собою і не підводився лише тому, що боявся просто вдарити жінку, з якою був одружений останні дванадцять років. Такого ніколи не було раніше, він навіть і близько не думав про подібне, навіть тоді, коли запідозрив… ні, про це зараз згадувати не варто. Але це вона винна, що його дитина загубилася, вона, і тому… Та ні, він такого не зробить. Це аж ніяк не допоможе, і так просто не можна. Саймон не така людина.

Він міцно стиснув руки.

Вперше з часу його приїзду вони лишилися на самоті. Дружина зателефонувала спершу в поліцію, а потім одразу йому, але це було нічого. Погано було, що вона не зателефонувала йому до всієї тієї дурної метушні, котру влаштувала вчора, що не зателефонувала тієї самої клятої миті, як не побачила Медисон ані в кімнаті, ані на пляжі… але й з цим уже нічого не поробиш. Коли вона врешті подзвонила, Саймон одразу скочив у машину і порушив усі обмеження швидкості на трасі з Портленда — та все одно прибув пізніше за місцевого шерифа та його помічників. Елісон поліція поставила купу запитань, Саймону, піднятому посеред ночі, спантеличеному, — зовсім трохи. Їх передусім цікавило, чи все було гаразд у родині, ніби Медді могла сама утекти з дому. Потім частина поліцейських приєдналася до інших, які вже проводили пошуки в околицях. Є слова, яких ніколи в житті нікому не варто чути. «Пошуки» — саме таке слово, особливо коли стосується воно твоєї єдиної дитини.

Далі до самого світанку, млявого й сірого, копи заходили й виходили, заходили й виходили. Вони ходили двором, ходили пляжем, ставили питання — по два за раз. Принаймні одна особа у формі повсякчас перебувала поруч з Елісон і Саймоном. Проте зараз вони лишилися удвох: він і його кохана половинка.

Половинка, яка дивилася не на нього, а у вікно, за яким бігла геть дорога. Може, вона справді думала, що треба отак пильнувати, і настане мить, коли там з’явиться Медисон з пакетом із супермаркету (бо, як помітив Саймон, вдома харчів не було), і все стане гаразд, і тоді…

— Там хтось іде, — раптом промовила Елісон.

Кроки на ґанку, стукіт у двері. Відчиняти пішов Саймон. За дверима стояв чоловік — високий, у темному пальті. Серйозний вираз обличчя, саме обличчя — невиразне, з нездоровою шкірою.

— Так? — спитав Саймон. Серце важко загупало.

— Дозвольте зайти.

— А ви хто?

— Моє прізвище Шепард.

За спиною Саймона стала Елісон.

— Ви з поліції? — спитала вона.

— Ні, мем. Я — федеральний агент Шепард, Портлендське відділення.

Шепард показав посвідчення, подружжя відступило. Він зайшов усередину, роззирнувся.

— У вас зникла дитина, — промовив він буденним тоном.

Елісон хотіла сказати, що так, зникла, — і раптом почала плакати. Жодний коп не говорив їй цього так прямо й незворушно, і як вона не силкувалася щось відповісти, виходив хіба що шепіт. Саймон узяв її за руку, але від того ридання стали тільки дужчі. Чужинець чекав. Він не намагався нічого сказати, ніяк не хотів їх утішити. Видно було, що йому нудно.

— Коли ви її востаннє бачили? — нарешті спитав він.

— Учора, одразу по обіді,— відповів Саймон.

Чужинець звів на нього очі.

— Ви бачили її на власні очі?

— Hi, мене не було, але…

— Тоді я б хотів почути відповідь від місіс О’Доннел.

Елісон одразу припинила плакати.

— Мій чоловік знає все, що знаю я.

— І це дуже мало, — кивнув чужинець. — Вона просто вийшла і не повернулася?

— Я заснула, і тому…

— Є думки щодо того, куди вона могла піти? У вас є друзі поблизу, родичі, якісь цікаві для неї місця?

— Ми часто сюди їздимо. Усією… усією сім’єю.

Глянувши на Саймона, Елісон побачила, що той теж має шокований вигляд. Отже, їй не здається: агент говорив дивним, недоречно агресивним тоном.

— Чи знайома Медисон з Ніком Ґолсоном?

Елісон заклякла на місці.

— З ким? — перепитав Саймон, не розуміючи, про кого йдеться.

— З коханцем вашої дружини.

Саймон зблід. Потім мовчки розвернувся і вийшов геть. Елісон почула його кроки на сходах.

Вона думала, що гірше вже нікуди, — але стало гірше.

— Я ніколи… — почала вона. — Скажіть, звідки ви…

Шепард незворушно дивився на неї.

— Чи ваша дочка з ним знайома? — повторив він.